Конституційний референдум - надбання країн “третього світу”

Що переконливо засвідчив конституційний референдум у Єгипті

Нещодавно у Єгипті завершився референдум зі схвалення нової Конституції, яку суспільству запропонував президент М. Мурсі.

Для України цей процес цікавий у зв’язку з тим, що у нас не так давно було схвалено закон України, яким дозволяється схвалювати будь-які зміни до законодавства України шляхом подібного “всенародного голосування”.

Відповідно, одразу зі своїх політичних сховищ повилазили прихильники ухвалення основного закону на референдумі, та почали обґрунтовувати свою думку, спираючись на розгалужену міфологію, яку, як раз, Єгипетський референдум повністю спростовує.

Для початку скажу, що мої наступні міркування стосуються не референдуму взагалі, а лише його різновиду – конституційного референдуму.

Отже.

Міф 1. “Конституційний референдум - це ознака розвиненої та демократичної держави”. Насправді, у  дійсно розвинених державах із демократичними традиціями, стабільним суспільством та високим рівнем життя референдум – це не настільки поширене явище, а Конституційний Референдум – це взагалі виняток. Приміром, у Німеччині референдуми взагалі заборонені. Якщо проаналізувати історію Конституцій країн ЄС, то серед них у переважній більшості Конституції схвалені або парламентами, або Установчими зборами (Італія, Іспанія і т.д.). Серед тих, де Конституції були затверджені референдумом можна назвати хіба що Ірландію, Данію та Прибалтійські республіки. Звісно, ще і 5-ту республіку у Франції. Проте у перших двох це відбулося досить давно, і перед затвердженням на референдумі нові Основні закони були схвалені у парламенті. Таким чином, для розвинених європейських країн конституційний референдум – це мало звична практика, яка, звісно, допускається, але лише як форма затвердження попередньо розроблених парламентом або установчими зборами змін. Я вже не кажу про агло-саксонській світ,  де на конституційні референдуми завжди дивилися підозріло. Звісно, можна згадати про австралійський референдум, але й там мова йшла про затвердження рішень спеціальних представницьких органів. А от хто любить проводити конституційні референдуми? Приміром, латиноамериканські автократи. З Нікарагуа, Венесуели, Болівії та Еквадора. У всіх випадках щодо продовження повноважень президента. Лише у Гондурасі все не було доведено до кінця, оскільки завершилося державним переворотом. Поки в Пд. Кореї панував авторитаризм, конституційні референдуми там були ледь не регулярною практикою і т.д. Тож не дивно, що і зараз проведення Конституційного референдуму почало твердо асоціюватися із жебрацьким та нестабільним Єгиптом та іншими країнами третього світу, що не можуть десятиліттями вилізти із багна корупції та диктатури.

Міф 2. “Конституційний референдум - найвищий прояв демократії”. Що у цьому плані нам показав Єгипет? Він показав, що референдум в умілих президентських руках (та руках його поплічників) – це потужний елемент встановлення одноосібної автократії шляхом банальних маніпуляцій громадською думкою. Нова редакція конституції Єгипту містила два ключових елемента. Перший – посилення ролі шаріату в правовій системі (для народу), та суттєве розширення повноважень президента (для нього самого). Поєднавши ці мало пов’язані між собою речі, зігравши на релігійних почуттях громадян, президент заклав підвалини ствердження власного одноосібного правління. От і вся ціна референдумної демократії, яка дозволяє створювати диктатури на фундаменті банального обдурення громадськості. А тепер уявимо, що мова йде про розширення повноважень та строку повноважень президента у поєднанні з державним статусом для російської мови? Отож. Механізми і принципи функціонування диктатури вигадані не вчора.

Міф 3. “Конституційний референдум дозволяє раз і назавжди вирішити усі ключові питання суспільного життя та зняти щодо них напруження”. Але єгипетський досвід показує зворотне. Не встиг референдум завершитись, як одразу опозиція оголосила його великим “шахрайством”. Відповідно, ситуація в країни лише загострюється. І нічого дивного у цьому немає, адже подібні конституційні ініціативи в умовах погано структурованого, розколотого суспільства лише загострюють старі суперечності. Просто те, що раніше лише тліло, завдяки інформаційним подіям такого масштабу може перетворитися на відкрите вогнище.

Коротше кажучи, як не крути, але в сучасному віті Конституційні референдуми – це атрибут або жебрацьких країн третього світу із корумпованими автократичними президентами, що прагнуть захопити якомога більше влади на якомога довший період, або – Швейцарії. Але для того, щоб мати претензії на співставлення себе із Швейцарією, необхідно кілька століть будувати інститути громадянського суспільства, виховувати громадянина, а в цьому громадянину – почуття громадянськості. Необхідно забезпечити високий рівень соціально-економічного розвитку, який дозволить громадянину бути політичним суб’єктом, а не продаватися за миску юшки. Необхідно розбудувати систему інститутів участі громадянина в політичному житті (від місцевого до загальнонаціонального рівня) та організувати надійні комунікаційні канали зворотного зв’язку між владою та громадою.

У цьому і небезпека конституційних референдумів для країн калібру України. Вони- це форма лестощів по відношенню до громадян. Мовляв, дивіться, ви вже майже як швейцарці. Хутко підтримуйте наші зміни. Але реально подібний шлях у нинішніх умовах – це, швидше, шлях до остаточного закріплення серед країн третього світу, що, до речі, чудово продемонстрував Єгипет, де загальнонаціональна революція зрештою, через референдумні механізми завершується заміною світської диктатури на середньовічну дику автократію.