Новий Кабмін як втілення фобій його творця

Деякі міркування щодо складу нового Кабінету Міністрів, сформованого президентом

1. В бій ідуть самі пішаки.

Перше, що впадає в око при вивченні переліку нових міністрів те, що всі вони зайняті особами, які ніколи самостійної ролі в політиці не відігравали та відверто ні на що не претендували. Звісно, одразу постає питання про нещодавнього лідера “дуже опозиційної” партії “Україна – Вперед!” Н. Королевську, що стала міністром соц. політики. Але хіба хтось колись сприймав її як серйозного та самостійного політика? Фактично, ми маємо справу із черговим “пішаком”. Але пішаком, що трохи більш відомий, ніж інші пішаки. Не більше і не менше.

Очевидно, що все це є відображенням загальної лінії на повну деполітизацію Кабінету Міністрів, що проводиться вже давно, але лише зараз набула остаточного втілення. Фактично, ми маємо відтворення відомої та зрозумілої з радянських часів моделі державного управління, яка передбачала розподіл влади на прихований політичний центр, що ухвалює рішення, та адміністративно-бюрократичний виконавський центр, що здійснює публічне управління, але рішень не ухвалює. За радянських часів в якості політичного центру виступало Політбюро. У той час як офіційні урядові структури виконували лише технічні функції організації роботи у тих чи інших галузях.

Зараз, очевидно, в якості політичного центру, “нового політбюро” мислиться саме Адміністрація Президента. У той час як Кабмін повинен: 1) регулювати технічні моменти управління; 2) виступати публічним обличчям влади, що приймає на себе суспільне невдоволення; 3) відтіняти прогресивну політку самого “гаранта”.

Даний стан справ повністю суперечить тому, що прописаний в українській конституції, тому його закріплення має забезпечуватися не лише формально, але й кадрово. Тому логічним є призначення на пости, які мисляться малозначимими та технічними, таких самих малозначимих та технічних персонажів.

2. Ключова задача – виколочування грошей.

Цікаво, що формуванню персонального складу нового Кабміну передувала поява нової структури. Називається вона просто “Міністерство доходів та зборів”, та буде включати в себе податкову та митницю.

Зі сторони виглядає це так, ніби просто комусь набридли ці умовності, і він просто, не довго думаючи, вирішив для власної зручності створити “міністерство бабла”, протиставивши його усім іншим відомствам.

Таким чином, просто формалізується те, що існувало раніше неформально, усі фінансові потоки держави концентруються у одній структурі, що повністю підпорядкована особистому оточенню президента.

Необхідність створення подібної структури може бути пояснена кількома причинами: 1) виведення державних доходів за межі зайвої уваги зі сторони; 2) централізація усіх державних капіталів в одних руках, аби виключити можливість, що бодай копійка піде комусь іншому та може бути використана в політичних цілях; 3) використання консолідованих капіталів у майбутньому, аби використати їх для того, щоб залишитися при владі. Яким конкретно способом – питання окреме, але очевидно, що будь-який спосіб потребуватиме грошей. І вони повинні бути лише у одного претендента на президентство.

3. Команда молодості нашої.

Інша характерна риса нового Кабміна – показове залучення “молоді” в управлення державою. Думаю, вже найближчим часом саме молодий вік цілої низки урядовців буде використовуватися офіційною пропагандою, аби підкреслити її прогресивний характер.

Однак сам по собі вік, насправді, може означати не так багато. В даному контексті цікавим є, швидше, механізм рекрутування на найвищі пости “молодняку”. І тут, варто відзначити, старі феодальні принципи дотримані у повній мірі. Зокрема, це або люди, пов’язані з родиною президента, які несподівано з’явилися невідомо-звідки (Колобов, Арбузов), або спадкові представники пострадянських місцевих феодалів у другому поколінні (Вілкул).

Цілком зрозуміло, що система не може функціонувати тривалий час, спираючись лише на одні і ті самі кадри, які йдуть з політичної арени виключно через фізіологічні причини. Тому нових треба підпускати все одно. Але таких нових, аби все лишилося по старому.

Думаю, у цьому Кабміні ця задача виконана бездоганно. Нових дійсно підпустили масово, але нових: 1) зі спадковою приналежністю до правлячого класу; 2) які не мислять себе поза правлячим класом; 3) достатньо “дубових”, аби не розпочинати своїх хитрих політичних ігор.

Загалом, принцип “достатньо гірший” за президента дотримано повністю.

4. Дворяни, придворні та дворові…

Ще одна ключова риса нового Кабміну – формування його складу переважно із людей, які є “людьми президента”, особисто віддані йому повністю, або прямо пов’язані з його родиною. Це або спадкові донецькі “дворяни” (Арбузов), що успадкували зв’язки з президентом на родинному рівні, або старі “придворні”, які багаторічно працювали у президентській команді, доводячи ділом свою відданість (Лавринович, Лукаш), або просто персони, котрі зайняли своє становище, виконуючи завдання із управління, приміром, тим самим “Межигір’ям”. Себто, особливо довірені “дворові” (Ставицький).

Критерій персональної відданості президенту та його родині – ось головний механізм підбору кадрів для Кабміну, що свідчить, у першу чергу, про системну кризу довіри гаранта до свого старого оточення.

Хоча, звісно, і старі групи впливу не залишилися повністю без постів, і група Росукренерго, і Р. Ахметов опосередковано прослідковуються за деякими членами Кабміну.

Це свідчить про те, що, у властивій йому “сміливій” манері, гарант боїться рвати зі своїми “старими товарищами”. Так само як і боїться відвертої конфронтації з Росією, а тому залишає незмінним міністра освіти не зважаючи ні на що.

Проте, ключові пости, пов’язані з фінансами, юридичним забезпеченням та безпекою зосереджуються в руках представників особистої гвардії президента.

Про що це свідчить?

У першу чергу про те, що фобії керівництва продовжують прогресувати, недовіра до всіх – зростає, скрізь маряться змови та загрози, а тому на них намагаються реагувати відповідним чином, вибудовуючи стіну із найбільш надійних та перевірених кадрів, яка має відгородити гаранта конституції від усіх інших суб’єктів цієї самої конституції.

Якщо попередній Кабмін можна було б назвати Кабміном блефу, оскільки він формувався виключно заради імітації реформ та якихось змін, тоновий Кабмін можна сміливо називати Кабміном фобій, оскільки його формували не для того, щоб він щось робив, а заради того, щоб він не міг нічого зробити та бодай якось вплинути на персональну владу президента.