Законопроект про стимулювання неуцтва та підробки дипломів

А також стимулювання клановості та цензури

Коли я минулого разу торкнувся у своїй публікації проблеми подання до парламенту одним із депутатів правлячої фракції низки безглуздих та шкідливих законопроектів, то мені дорікали, що не можна робити висновки про фракцію на підставі лише одного народного депутата. Мовляв, це може бути його особиста ініціатива.

Так от, буквально нещодавно я одержав неспростовні документальні підтвердження того, що пошесть подання безглуздих та відверто шкідницьких законопроектів, впровадження яких у життя може зруйнувати життя суспільства, шириться парламентською більшістю зі швидкістю снігової лавини. У цьому особисто мене переконав зміст законопроекту народного депутата від ПР, у якому, зокрема, йдеться про віднесення до конфіденційної інформації про особу, збір та ретрансляцію якої суворо заборонено, відомості про “національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також адреса, дата і місце народження”.

Нагадаю, що мова про ту інформацію, яка допускаються до “збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини”.

І якщо віднесення даних про стан здоров’я, адреси проживання можуть бути визнані зрозумілими у цьому переліку. Ясно, що оприлюднення відповідної інформації може бути підставою для порушення прав індивіда та дискримінації. Хоча, приміром, у випадку із місцем проживання теж не все так просто. Якщо вищеназвана поправка буде ухвалена, то усі знамениті “межигорські розвідки” журналістів одразу опиняться поза законом. Так само як і оприлюднення інформації про вілли наших бюрократів за межами України.

Але інші компоненти конфіденційної інформації потребують більш детального вивчення.

Отже, питання про релігійну приналежність та національність “шифруються” таким чином, наче мова про якійсь невиліковні ганебні хвороби, звички або дії з минулого.

Не зрозуміло, як бути, приміром, із трансляцією із храмів під час богослужінь? Очевидно, що це збір інформації про релігійну приналежність тих або інших осіб, яка не може збиратися інакше, окрім як з цілями забезпечення національної безпеки. Отже, публікації у пресі про участь, приміром, президента у молебні – уже підстава для закриття видання?

Тобто, очевидно, що ми маємо справу у даному випадку із відвертим блюзнірством та безглуздям. І обговорювати тут нічого.

Далі все набагато цікавіше.

Приміром, заборона збір даних про сімейний стан – це прямий кляп для журналістів і громадськості у питаннях обговорення проблеми кумівства та клановості в українській політиці. Тепер може виявитися, що оприлюднення фактів про те, що депутат верховної ради, депутат місцевої ради і голова якогось держагенства – єдина та дружна родина, вже буде підставою для переслідування оприлюднювачів.

Звісно, зрозуміло, що все це – в інтересах лише тих родин, які у нас прийнято називати “талановитими”, і які окупували усі місця біля штурвала державного корабля. Скажіть, чи прийде комусь із робітників в голову захищати у суді збереження таємниці про свій родинний стан? Це ж абсурд. Хоча б тому, що сам суд уже виступить фактом оприлюднення цієї інформації. А от для бюрократа і депутата – це зайвий засіб тиску, аби не сильно протестували проти його спроб посадити рядом із собою, у крісло свого синочка.

Далі – ще цікавіше.

От скажіть будь-ласка, навіщо забороняти оприлюднювати місце народження? Пані законотворець, виходить, вважає, що у нас в країні є якісь ганебні регіони, про які, як про місце народження, варто не згадувати. Що походження із певної області – не менша підстава для дискримінації, ніж, приміром, сексуальна орієнтація?

Але це, знову ж таки, абсурд із прихованим смислом.

Заборона оприлюднення даних про місце народження – явно спосіб приховати від громадськості той простий факт, що представники одного регіону окупували усі посади центральної влади, як судової, так і законодавчої та виконавчої, а також те, що значна частина урядовців – взагалі не уродженці України. Таким чином, виходить, що тубільцям просто намагаються заборонити знати про походження своїх колонізаторів?

Ну і нарешті апофеоз дурості, зведеної до абсолюту, – заборона оприлюднення інформації про освіту.

Скажіть мені будь-ласка, чи може пояснити мені, навіщо здобувати освіту, якщо дані про неї не оприлюднювати? Одержав диплом десь на таємному факультеті невідомого вузу, потім захистив дисертацію із секретних наук, щоб потім у всіх анкетах писати, що освіта у тебе – початкова?

Очевидно, що оприлюднення інформації про освіту для тих, хто її має – це не якась ганьба, а спосіб засвідчити свою кваліфікацію та підготовку. Як, скажіть мені будь-ласка, уявляє собі пані депутат складання резюме при вступі на роботу без зазначення даних про освіту?

Інша річ – якщо диплом у тебе якоїсь Каліфорнійської академії наук, подарований товаришами на день народження, фіктивність якого може дізнатися будь-хто, у кого є доступ до мережі Інтернет. Тут і правда хизуватися особливо нічим, і таку інформацію краще приховати.

То що, виходить, наш закон встає на захист фальсифікаторів дипломів та неуків?

Звісно, все це дурість. Причому, дурість першорозрядна, але її призначення видається абсолютно очевидним. Ну дістали представників правлячої партії та більшості загалом численні розслідування, що покликані показати, що ряд її представників – неуки із підробними дипломами. Тепер на це все накладається табу.

Згадаємо оказію одного молодого та перспективного міністра, яка примудрилася загубити власний диплом про вищу освіту під час призначення. Очевидно, саме їй вирішили допомогти у цій ситуації друзі-депутати. Тепер нічого клятим журналістам пояснювати не треба. Сказав, що секрет – і все.

А скільки ще депутатів та чиновників здихнуть із полегшенням. Написали, що у них підлобний диплом, і нічого. Не їх притягнуть до суду, а вони притягнуть до суду.

Але пані депутат у гонитві за цим, очевидно, нездатна зрозуміти, що подібною ініціативою вона просто руйнує суспільство загалом, оскільки все в ньому побудовано на засадах визнання кваліфікації через формальні документи та відомості про освіту.

От, приміром, буде працювати у лікарні лікар, який у відповідь на всі питання про диплом, відповідатиме, що це, мовляв, не ваша справа? Правда, буде чудово? Очевидно, це і є мрія деяких депутатів.

Тепер підсумуємо. Через один невеликий закон у кілька абзаців на пропонують заборонити знати: чи панує у владі земляцтво та кумівство ,чи ні; чи з освіченою людиною ми маємо справу, чи з неуком.

Якщо це не репортаж із божевільні, то що тоді це? Причому, він явно не безпечніший за інші абсурдні ініціативи, оскільки містить у собі непросто бажання пропіаритися, але й дещо серйозніше. Задум придушити вільне поширення інформації в України усіма, найбезглуздішими методами. І він цілком може бути ухвалений. У парламенті, де будь-що ухвалюється за кілька хвилин без обговорення. Чому ні? Тим більше, справа ж благородна (з позицій депутатів) – захистити їх від “бидла, яке пхає свого носа у чужі справи”.

P.S. Можливі “прихильники подібного законопроекту”. Перш ніж обґрунтовувати свою позицію, поясність мені, чому ви особисто стидаєтесь власної національності, місця народження, освіти, сімейного стану та релігійних переконань? Чи вважаєте ви їх ганебними для себе?