Папа та Циганов

Християнство стоїть на двох ногах – грецькій і латинській, - й нині кульгає на обидві. "Наш Бог вміє виходити з могили" навіть з пробитими ногами

Якось мій приятель Циганов (зірка рекламної акції "Насильственная украинизация? Это так приятно!") пішов до якогось ресторану біля Бессарабки на день народження знайомого, бувшого розвідника, значного бюрократа, солідної персони. Циганов подарував йому футболку Київського «Динамо» та заколку для краватки й довго промовляв привітання. Поки промовляв, не міг зрозуміти, чого в іменинника таке кисле обличчя й він ніби шипить. З'ясувалося, що то був день народження його дружини. Циганову було так незручно, що він навіть не забрав назад подарунки.

Я часто відчуваю себе в ролі Циганова. Варто лише привітати себе з тим, що нарешті зрозумів світ (жизнь прохавал, як казали в пісочниці часів мого дитинства), як виявляється, що він, цей "жизнь", уже протилежної статі.

На відміну від людини ХІХ століття, людина ХХІ ст. не розуміє ні себе, ні свого світу. Майже будь-який, більш-менш культурний сучасник Джеймса Максвелла розумів загальний сенс його статті в науковому журналі. Нині лише фанатики здатні розібратися у фізичному значенні суперсиметрії. Ми мешкаємо не в оптимістично-жюльвернівському універсумі, але неподалік чорної дірки, яка всмоктує все, а випромінює лише страх.

Було очевидним, навіщо Британії протоки, а Німеччині колонії. У міжнародній політиці й тоді було багато цинізму, проте, не було загадок. А зараз нехай хоч хтось пояснить, навіщо США окупували Афганістан і чому нині звідти виходять. Я чув з півсотні версій від авторитетних людей, які не вірили власним поясненням.

Цілком зрозумілою є лише політика Аль-Каїди, бо це політика навіть не ХІХ, але ХІ ст.

До імпресіоністів нові мистецькі напрямки ставали популярними, тобто зрозумілими популюсу. Вдавалося підіймати непогані гроші на літографіях з полотен "прерафаелітів". Ви розумієте сучасне мистецтво? Полюбляєте в автомобільній пробці насолодитися чимось свіженьким з симфонічного авангарду? Компакт-дисків з Лістом ви теж не тримаєте в "бардачку", але свого часу він був зіркою естради. Старого розуміли без напряга. Ту сучасну музику, яку ми любимо, ми розуміємо лише тому, що вона не є мистецтвом.

Не обманюйтеся: банкіри теж не мають достеменного уявлення за природу фінансів. У ХІХ ст. навіть такий простуватий журналіст, як Маркс був здатен пояснити робітникам текстильного виробництва загальну теорію вартості. Якби він почув, що Федеральна Резервна Система США об'являє необмежену емісію, й ця об'ява не призводить до інфляційного сплеску, він поголив би свою жахливу бороду й найнявся асистентом до оператора спіритичних сеансів.

У тому наївному столітті особистості, аби розібратися з собою, вистачало сходити до сповіді, до сільського панотця, максимум – пролистати Штірнера. Нині ми сплачуємо неймовірні суми психоаналітикам, яким усе заперечують адепти дазайн-аналізу, яких у ніщо ставлять біхевіористи, яких зневажають організмісти, в свою чергу поборювані адептами стимул-реактивної теорії, а їх б'ють ті, хто сповідує факторне вчення, незважаючи на фахівців оперантного підкріплення і я не назвав ще й половини психіатричних сект, які не в стані розібратися між собою, щоб допомогти мені розібратися в самому собі.

До цих проблем в українця додаються труднощі з національним самоусвідомленням. Українець не розуміє природи "українського". Окрім іншого, цьому сприяє подиву гідна непоінформованість. Я нещодавно зізнався собі, що Україну знаю гірше, аніж Північну Італію. І нас таких пришелепуватих багато. З суспільної історичної пам'яті вирізанні величезні шматки, наприклад, кусень у 350 років після 1240 року. Назвіть одразу когось із видатних вітчизняних діячів ХV cт. Або якусь видатну подію ХІV-го. Але ж то були часи, переповнені бурхливими подіями й персонажами загальноєвропейського масштабу! Забули все.

І ось, в обличчі викликів тотальної невизначеності, фрустрована людина, в пошуку опертя, звертається до традиції, і бац! - Папа подає у відставку!

Варто зауважити, що церква вже дуже давно не є тим, за що можна вхопитися. З Православ'ям взагалі треба обережніше – можна замастити чимось руки – не знаю вже, хто там його чіпав до нас. Католицизм виглядає ґламурнішим, проте, з недавнього часу католики в світі та в Україні (в Одесі) відзначають день юдаїзму. Це установка Ватикану. "Відзначення" подається, як "святкування" й має сприяти налагодженню міжрелігійного діалогу.

Давній юдаїзм справді підготовлював появу християнства. Проте, одним із не менш важливих "джерел" християнства є грецька поганська філософія. Ймовірно, незабаром Ватикан святкуватиме день поганства?

Прихід Христа зумовлений також первісним гріхопадінням. Логічно було б святкувати день гріха.

Я – людина старомодна, завжди по-старосвітськи вважав, що міжрелігійний діалог – є діалогом з сатаною. Всі релігійні розмови з юдеями, мусульманами та поганами мають відбуватися з єдиною метою – допомогти їм зректися нечистого й охреститися. Тут нема чого святкувати, це війна.

В добу Вселенських соборів, Рим частіше стояв на принципах Православ'я, ніж східні церкви, які занадто часто намагалися сповзти в єресь. В подальших століттях ми частіше аплодували католикам, аніж православним. Але після Другого Ватиканського Собору, а особливо в результаті понтифікату Івана Павла ІІ, їм як пороблено.

Християнство стоїть на двох ногах – грецькій і латинській, - й нині кульгає на обидві. Єдине сподівання на те, що "наш Бог вміє виходити з могили" навіть з пробитими ногами.

У зв'язку з відставкою Бенедикта ХVI, яка справді непокоїть, варто згадати, як звали Папу, який легалізував статут св. Франциска? При якому Папі Готфрід Бульонський взяв Єрусалим і відмовився одягти корону там, де Христос носив терновий вінець? За чийого понтифікату мати Терезія відправилася до Калькутти? Не пам'ятаєте? Не страшно! Церква – це мученики, а не чиновники. Папа зрікся престолу? Це навіть не подія. Головне, щоб новий Франциск не зрікся бідності, Готфрід – меча, а юна чорниця – хворих дітей.

Церква ґрунтується не на престолі, а на бідності, зброї та дітях. На святості, не на посадах.

Єпископи – доволі важлива інституція в Церкві, а Римський єпископ – найважливіший з усіх. Вони – консервативний елемент, забезпечують охоронну функцію, щоб Священний посуд не розтягли. Завжди, коли Церкві треба щось здійснити, вийти з могили, повстати, вона діє не через єпископів, а через нові чи оновлені ордени. Це фронт. А Папа – навіть не замполіт, а лише зампотил. Не зважайте на Рим. На Єрусалим! "Бог того хоче!" – таким було гасло Першого хрестового походу, так воно має звучати і в ХХХІ столітті, коли наші нащадки звільнятимуть від язичників галактику з поетичною назвою Велика Магелланова Хмара.

БРАТСТВО.info