Примноження смутку

Влада в Україні завжди була або антинародна, або чужа, або окупаційна. Тож чи не краще молитися за підпілля?

В першій чеченській війні чеченці були лише націоналістами й висували національно-визвольні гасла. Проте, згодом вони дійшли висновку, що цього замало. Продовжувати війну далі, нескінченно довго, за будь-яких умов можливо лише якщо це релігійна віна, джихад. До них це зрозуміли палестинці, афганці, ліванці та інші.

Нині ми спостерігаємо, що жодна арабська держава не є значимим геополітичним чинником, на відміну від ісламістської спільноти, яка є світовою проблемою. Надпотужна мілітаристська держава Ізраїль постійно поступається територіями ісламістським ГРОМАДСЬКИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ. США програють афганську війну громадській організації "Талібан". Москва зі страху перед ісламістами віддала Чечню чеченським націоналістам, а нині віддає ще й Ставропілля. Протиставити сильній, експансивній, універсальній релігії Магомета свійське неоязничницьке поклоніння трипільським банякам – неможливо. Так само жалюгідно в порівнянні з салафізмом виглядає казенне православ'я. Атеїсти – це люди, які капітулюють перед неврозами, тим паче перед шахідами. З ісламізмом, як завжди, може впоратися лише християнізм. Джихаду має бути протиставлений крузейд.

Нині у світі формується широкий християнський фронт проти ісламістів і гомо-соціалістів. Ми маємо бути у цьому фронті разом з балканськими православними, католиками-адептами "теології визволення", кращою частиною євангелістів, які реально воюють й постачають озброєння силам добра в різних регіонах та іншими.

В ім'я Христа й широкого християнського фронту церковна бюрократія, в першу чергу Московська патріархія, має бути позбавлена можливості втручатися в справи церкви.

Нині відбувається інтенсивне заселення кавказцями тих українських територій, які все ще перебувають під владою Москви. Особливому еміграційному тиску піддаються землі колишніх Кубанського й Терського козачих військ. Кавказці сильні своїми традиційними формами життя. Сім'я – рід – джамаат - плем'я – вірд (або імарат). Вони співвідносяться, як чота – сотня – курінь – полк – армія. Все це стоїть за спиною кавказького юнака, тому він спокійно ріже на дискотеці місцевого хлопця, або підпалює козацьке господарство.

Неможна не вітати мрії відновити колись і в нас міцні родини, солідарні роди й таке інше, але в умовах постіндустріального суспільства – це робота на сотні років. За досвідом, солідарними ланками й самодостатніми бойовими одиницями є релігійні братства. Над їхнім створенням й розмноженням й варто працювати. Мережа братств зможе тримати фронт. У братствах людина отримує все те, чого вона, нажаль, не знаходить у родині – солідарність, сенс, місію, віру, зрештою, братів і сестер.

Варто звернути увагу на те, що найбільш потужними мережевими структурами є церкви й секти. До речі, ті хто полюбляють лаяти церкви, на створення жодних організаційних мереж нездатні, тобто нездатні на опір новітнім загрозам. Церква справді перебуває у кризі, інакше б не було жодної потреби писати цю статтю. У церкві криза завжди знімається знизу. Аби вийшла з кризи вся церква, треба, щоб подолала кризу церковна громада. Й починати вона мусить із літургійної практики.

Ми, православні, намагаємося ніколи не замислюватися над словами власних молитов, над суттю віровчення і над природою Церкви. Для прикладу, під час літургії православні моляться також і за уряд. Це традиційна формула. Коли вона дуже давно впроваджувалася, малося на увазі, що треба молитися за найвищу владу. Скажімо, за обласну адміністрацію не моляться, за міськводоканал не моляться. Проблема в тому, що національний уряд давно вже не є вищою владою, він здійснює лише одну з функцій влади. Чи доцільно трохи скоригувати літургійну формулу? Згадувати, скажімо, Трьохсторонню комісію, СОТ, Раду безпеки ООН, Федеральну резервну систему США, Міжпарламентську асамблею Ради Європи, чи просто молитися за світовий уряд, чи за глобалізм, за матрицю, за систему, за бюрократичний інтернаціонал, за Міжнародний трибунал у Гаазі?

Бог творить із Себе вічнозмінний Світ. Відповідно, є змінними стосунки Церкви зі світом. Церква – тіло Христове, а не труп Христовий, не надгробний пам'ятник Христу. Тіло – це те, що живе, розвивається, змінюється. Мають, хоч як це не боляче, змінюватися мають і деякі літургійні формули. Може, замість уряду варто молитися за антиглобалістів?

Коли я молюся за тих, хто нас ненавидить, я цілком уявляю, хто це. Для мене нема неясностей. Коли я молюся за владу, я вже не розумію, за кого і навіщо. Коли Церква молилася за василевса ромеїв – в тому був хоч якийсь сенс, бо від воєнних та адміністративних здібностей василевса залежало виживання ромеїв. Вже українцям сімнадцятого століття й пізніше молитися ОКРЕМО за владу не було резону. Гетьманів завжди не менше, ніж двоє, царів над нами завжди не менше, ніж троє. Якщо в літургії спеціально за щось молимося, то тільки тому, що це має спеціальний сенс для Церкви. Не молимося за аптекарів, власників винокурень, за лихварів, хоча наше життя залежить від них не менше, ніж від уряду, і врозумити їх хотілося б іще більше, ніж уряд.

Влада мала спеціальне значення для Церкви, коли Церква її миропомазувала. Нині уряд такого спеціального значення не має – він просто іще одне зі знарядь менеджера світу цього. То давайте, за нинішньою логікою, молитися й за диявола.

Природа влади й стосунки з нею – це не дрібниці. Багато сторінок Біблії заповнені описанням, здавалося б, дріб'язкових конфліктів між юдейськими вождями та з'ясуванням стосунків між обраним народом та його владою. Навіть родовід Ісуса виводиться від Царя, тобто Різдво, так чи інакше, співвідноситься з принципом влади.

Нинішня політика свідчить за фундаментальні зміни у стосунках особистості й світу, отже, Абсолютної Особистості й світу – тому, здавалося б, незначуще клопотання щодо літургійних формул є доленосним клопотом. Літургія актуальна. Тільки в Україні кожної неділі служиться десь 15 тисяч літургій, тобто, це не може не впливати на суспільство. Бог живий, отже творить зміни, отже кожну нову Літургію ми служимо в новому світі і слово, яке в новому світі означає інше (гріховне), має бути замінене.

Влада в Україні завжди була або антинародна, або чужа, або окупаційна. Тож чи не краще молитися за підпілля? Або за опозицію. Отак: За Богом бережену Україну, отаманів та повстанців її. А за владу ми й так молимося, коли згадуємо в літургії тих, хто ненавидить нас.

Світ змінився, отже нам варто оновлювати арсенал. Наприклад, в Україні, як і в багатьох інших країнах, створена (й вже кілька років діє) "Асоціація власників зброї" для захисту прав власників зброї, позаяк зброя ці права захищає погано. Нині озброєні папірцями правники мають захищати озброєних гвинтівками громадян, депутати мають захищати права правників, права депутатів мають відстояти мітингувальники, мітингувальники сподіваються на Європейський суд з прав людини, той сподівається, що на його рішення зважатимуть зі страху перед американськими санкціями, а Америка прагне компромісу з ісламістами. Й тільки ісламісти сподіваються виключно на себе, тротил та Аллаха.

Коли я замислююся над оцим, мене відвідує єретична думка, що немає жодного способу врятування людського виду, окрім Вуду.

Валерій Курінський (велика людина, якої ви не знаєте, бо мешкаєте з ним в одній Вітчизні) каже:

"Глибина приятелює з сумом. Меланхолійні надбання поглиблюють мислення. Радощі, які мають походження від меланхолії – найцінніші".

Яка втіха з істини? Жодної. Це все я пишу, щоб примножити вашу печаль.

БРАТСТВО.info