'Юля проти Юри': Освобождению Юрия Луценко посвящается

Статья, цитируемая ниже, написана 6 лет назад. В те времена был другой Президент, другая власть и другая оппозиция. Что-то с того времени изменилось, а что-то по-прежнему актуально. Судить читателю.

Команда БЮТ знову показала свій високий професіоналізм. Масована активність Юлії Володимирівни стала несподіванкою навіть для експертів. Більш того, плани БЮТ, в яких одне з ключових місць відводилось прийняттю закону про опозицію та сформуванню тіньового Кабінету Міністрів України, здається були суттєво відкоректовані.

БЮТ пішов на радикалізацію дій, взяв на абордаж "Нашу Україну" та поставив політичну тусовку на вуха. Сполошились навіть регіонали, які останнім часом почали почуватися занадто впевнено.
 
Що ж стало причиною такого несподіваного повороту подій?

Вважати, що це концептуальне рішення БЮТ про проведення дострокових виборів, було б надто наївно, адже існують принаймні три причини, які свідчать проти такої мотивації, як головної.
 
По-перше, навіть якщо з’являться законні (чи принаймні такі, що видаються законними) підстави для проведення дострокових виборів, не факт, що Президент цими підставами скористається і Верховна Рада дійсно буде розпущена. Юлія Володимирівна, як ніхто інший знає, що Президент в черговий раз може обрати шлях пошуку компромісу, а не ескалації та нової електоральної війни.
 
По-друге, останні соцопитування показують, що суттєвого зростання рейтингу БЮТ не відбулося, натомість рейтинг "Нашої України" впав майже в два рази. Тобто, якщо весною 2006 року НУ та БЮТ набрали трохи більше 36% голосів, то в 2007 році, в кращому випадку це може бути 32-37%, що аж ніяк не гарантує створення помаранчевої коаліції.
 
Що стосується актикризовиків, то по-перше, в умовах "воєнного" стану вони можуть піти на вибори коаліцією. Адже, відсотки тих партій, які не здолали бар’єр, це дуже суттєвий аргумент для створення Антикризового блоку, особливо враховуючи балансування на грані 3% СПУ (навіть, якщо за спільний список проголосують лише 1,5-2% прихильників соціалістів).
 
А ще Регіонали можуть досить легко профінансувати кілька альтернативних національно-демократичних проектів. Причому не обов’язково це будуть суто провокаційні проекти. Достатньо кілька "правильних" соцопитувань та підставних осіб, які начебто переживають за демократію і готові надати фінансування Костенку, Литвину, "Порі", "Зеленим" та іншим, в яких вони бачать спасителів нації. Якщо запустити декілька таких проектів, разом вони можуть відтягти від БЮТ та НУ від 5 до 10% голосів (при цьому до парламенту не потрапивши), що означає переконливу перемогу представників Аникризової коаліції, електорат якої стійкіший за помаранчевий, особливо в умовах мобілізації.
 
І нарешті, останнє, Юлія Володимирівна, яка так неждано протягнула руку дружби "Нашій Україні", насправді жодним чином не зацікавлена у відродженні цієї партії, яка з огляду на пересікання електоральних ніш БЮТ і НУ є головним конкурентом БЮТу на будь-яких виборах. За умови відсутності нових сильних політичних проектів, більшість голосів БЮТ, у разі невірних кроків Блоку, перетікатимуть до "Нашої України" і навпаки.
 
Отже, не лише бажання дострокових виборів стали причиною радикалізації дій БЮТ. Особливо, з урахуванням курсу БЮТ на двопартійність, в який чудово вписується і закон про Кабмін і тіньовий Кабмін, про який практично було досягнуто домовленості з регіоналами. Як також не вписується в цю схему і сильний Президент, яким Віктор Андрійович, міг би стати у разі скасування політреформи.
 
Насправді БЮТ зацікавлена в боротьбі, в продукуванні криз, які б суттєво знижували рейтинг її основних конкурентів Партії регіонів і (поки що) "Нашої України". БЮТ також не зацікавлена в появі нових політичних проектів, які б могли зламати трьохсторонню політичну модель, яка прогнозовано йде до двосторонньої з поступовим згасанням "Нашої України" та відмиранням політичних карликів.
 
Саме таким новим політичним проектом, здатним зламати Велику гру, може стати Народна самооборона Юрія Луценка.
 
Свідомо чи ні, але Юрій Віталійович, спробував перейняти один з ключових елементів розвиненої демократії, широко застосовуваний в європейських країнах, однак не дуже відомий та майже не застосовуваний в Україні.
 
Походи Луценка в народ, які викликали несподіваний інтерес громадян, показали, що потреба в нових обличчях існує.
 
Весняний похід на Київ, хоча на перший погляд і не є вдалою ідеєю, все ж може відкрити нову політичну еру в Україні - коли люди збираються на мітинги не лише під час виборчих компаній, а й для відстоювання своїх прав, як то підвищення зарплати, скасування прийнятого закону (для прикладу закон про перше робоче місце у Франції), збираються, щоб висловити незадоволення призначеним чиновником, або сказаними ним словами. В країнах, так званої розвиненої демократії, такі походи інколи закінчуються мирно, інколи сутичками, інколи масовими заворушеннями. Але майже завжди їх наслідком є досягнення мети – або повністю, або через компромісне рішення.
 
Саме така форма протесту є дуже перспективною для розвитку української демократії і для становлення нових політичних сил. Адже за виключенням акції "Україна без Кучми" та мітингів, пов’язаних з боротьбою за владу, здебільшого штучно режисованих, інші політичні акції в Україні практично відсутні.
 
Похід Луценка на Київ, в цьому сенсі міг стати першою ластівкою. Навряд чи "луценківцям" вдалося б досягти глобальних результатів, наприклад відставки Уряду, але що стосується відставки окремих чиновників або скасування деяких рішень, це було б цілком можливо. Якщо б акція вдалася, Луценко претендував би на те, щоб стати політичною силою, яка б могла суттєво сплутати політичні карти. До речі, масована атака на Луценка з боку антикризовиків стала зайвим підтвердженням, що вони також усвідомили небезпечність політичного росту Луценка.
 
Не варто сміятися з такої, на перший погляд, сумнівної тези. Для прикладу, якщо "Народна самооборона" заблокує на кілька днів певне міністерство (так щоб чиновники навіть на роботу не могли потрапити), з вимогою відставки скомпрометованого заступника міністра і не поступиться то Уряд змушений буде піти на компроміс і відправити чиновника у відставку. Звичайно, для України такий сценарій поки що здається фантастичним, але ж і перед помаранчевою революцією багато людей говорили про те, що швидше повірять в приліт інопланетян, які наведуть в Україні лад, аніж в те, що народ вийде на вулиці відстоювати свої права.
 
До речі, вдалий досвід епатажної "людини з народу" є у нашої сусідки Польщі, багато політичних акцій в якої наші політики просто мавпують. Це – Анджей Леппер, який організував Самооборону Республіки Польща, прославився своїми скандальними діями, як то захопленням будинку Міністерства сільського господарства Польщі і маршами до Сейму та резиденції Президента та близько 70 разів затримувався за організацію селянських демонстрацій. У 2001 році Леппер зі своєю партією потрапив до Сейму, а в 2005 році набрав 15% та зайняв третє місце у першому турі президентських виборів. Його партія стала серйозною політичною силою, хоча спочатку дії Леппера викликали подив та посмішки.
 
Після зростання тарифів, хоч і тимчасової, але злуки донецьких та БЮТу під час подолання вето на закон про Кабмін, так і не завершені пошуки своєї ідеологічної ніші та ролі в політичних розкладах "Нашої України" могли стати гарним підгрунтям для весняного наступу "Народної самооборони" Юрія Луценка на Київ.
 
Свіже дійство з молодим, полум’яним і хоча трохи недосвідченим (бо ж молодий) вихідцем з народу, за яким не стирчать, принаймні прямо, вуха кланів, могло стати політичною подією року.
 
Могло, але тепер навряд чи стане. Чудово зрежисована БЮТом війна за тарифи, до якої їй вдалося втягнути і Нашу Україну, анонсований розпуск парламенту та війна за очищення місцевих рад від зрадників переводять політичну гру на рівень вище.
 
В цьому галасі, голос Луценка буде ледве чутним, а його похід на Київ, якщо й когось зацікавить, то виглядатиме як елемент уявної передвиборчої компанії, що ставить його в одну шеренгу з іншими політпроектами другого ешелону. А з появою у "Нашій Україні" нових, амбітних лідерів, навряд чи відновляться розмови про запрошення варяга Луценка очолити партію.
 
Браво, Юля, чудова гра! Особливо, якщо врахувати, що більшість тих, хто вважають себе гравцями, насправді є лише фігурами, які рухаються чужими руками!
 
Весна в чергове перемогла? Що на це скаже Юрій Луценко, який також очікував на прихід весни?

27.02.2007 р.

P.S.: 1) Текст подано, "як є". Перепрошую за орфографічні і стилістичні помилки, які навіть мною знайдені. Писалось вночі, а вранці не перевірив; 2) Прохання, все ж, відноситися до написаного з урахуванням політичного моменту початку 2007-го.