За УССД або Апологія Вахтанга

Я і зараз вважаю, що поділ країни є небезпечним для українського проекту та для людей в Україні, а самі розмови на цю тему цю небезпеку наближують. 

Але час йде, я все більше бачу труднощі, з якими стикаються прогресивні ідеї, позитивні наміри в Україні. Спробую зрозуміти Вахтанга.  

Перше, що повинні зрозуміти ті, хто на нього нападають, це те, що привносити сюди національний момент, вказувати на чиєсь етнічне походження - вершина примітивізму. Я не хочу такої України, у якій кожен бевзь буде розповідати кому куди їхати тільки за походження.

Друге, ця контраверсійна думка про розділ території йде не від праздношатающєгося інтелігента чи інтернетного ррреволюціонера під псевдо, а від людини, яка сама багато шукала, пробувала і яка робить в реалі. Тому це не можна розцінювати як щось, що комусь приснилося здуру, "руку Москви" чи ще який прояв "світової змови", а як ще один спосіб пошуку виходу. 

Третє, якщо ми хочемо не просто замін облич біля владного корита, а якісних проривних перетворень, таким перетворенням потрібен буде значний кредит довіри, певний розгін, запас. Поки що умов для створення такого запасу нема. Більш того, в головах самих потенційних реформаторів панують такі уявлення про демократію та менеджмент, з якими не те що проривних реформ не проведеш, а елементарного порядку не навести. 

Ми бачимо, що 21 рік відбувається тупцювання на місці. 

Навіть Помаранчева революція не дуже допомогла. Так, важливим наслідком її було усвідомлення того, що Систему можна перемагати. Але ще важливішим - що Систему перемогли, але країну по суті не змінили. Як співається у пісні, двері можна вибити ногою, але на другий день раби самі ті двері поставлять на місце. 

Ще одним важливим наслідком Помаранчевої революції став розкол у країні, який з тих пір ніхто - ні помаранчеві, ні біло-голубі, і не пробував залагодити. Це прикро, бо яким би не був Президент Л.Кучма, політика його урядів щодо формування політичної нації та територіальної цілісності була більш успішною, ніж у його наступнків. Можна шукати винних - хто першим почав сепаратні заяви про незгоду з результатами виборів-2004 - західноукраїнські обласні ради чи зібрання у Сєвєродонецьку, але факт залишається: зростання напруги у країні моментально ставить її на поріг громадянського розбрату і територіального розвалу. 

Неможливо одразу перерахувати усі недоліки розвалу країни. Ясно одне: люди незадоволені, нещасливі не зможуть навіть розділитися мирно і з толком. Якщо вже комусь хочеться ділити, то робити це треба тоді, коли національний організм матиме достатньо сил, аби перенести таку операцію.  Але тоді виникне питання: навіщо взагалі ділитися?

Більше, ніж територіальний розділ, мене турбує каша в головах багатьох наших співгромадян, регулярно замірювана соціологами шизофренія. Дивним чином уживаються в головах багатьох ідеї інтеграції на Схід і на Захід, соціал-популізму і вільного ринку, політичного, релігійного пафосу і тоталітарної нетерпимості. Думаю, саме тут, у свідомості людей, варто залагоджувати причини розбіжностей, а не на політичній карті країни.

Основні ж розбіжності, які стосуються не спекулятивних ідеологем, а підходів до економіки, вражаюче подібні  в Україні - як на її Заході, так і на Сході, - своїми патерналістськими очікуваннями.  

І не можна забути, що розподіл навряд чи буде одномоментним актом. Він матиме руйнівні наслідки як всередині країни, так і спричинить нездоровий інтерес, якщо не агресію, від сусідів. 

І ще один маленький штрих для земляків-галичан. Де гарантія, що усе у випадку відокремлення раптом стане так по-європейському файно, як комусь може здаватися? Радше, галицька окремішність чи то пак автономія, як вона красивіше називається, нічого доброго Галичині не принесе. 

Може це й не так кидається у вічі, але Галичина зараз і так ого яка автономна! Духовне, гуманітарне життя краю замкнене і повернене назад. І без федерації чи автономії свята святкуються - часто так, що ділові партнери не знають, коли ж до галичан можна звернутися, щоб у них не було празника. 

Якщо Галичина б відокремилася, то сталося б приблизно те саме, що й з республіками Середньої Азії після розпаду СРСР.  Фундаменталізм, архаїка, провінційність забуяють так, що край перетвориться на анклав відсталості у Європі. Тоталітарна за стилем мислення партія на зразок ВО "Свобода" надовго оформиться як домінуюча сила в краю, і тоді образи з орвелівського роману "1984" здадуться ще живішими, ніж совєцька пропаганда. 

Я вже не кажу про те, що зверхники УПА не погладили б по голівці тих, хто б виступив проти Української Самостійної Соборної Держави. 

Економічно не бачу жодних переваг в Галичині порівняно з Собороною Україною. Ба більше - місцева корупція та довгої традиції родинність, кумівство пострілом впритул уб'є будь-які початки економічної свободи, конкуренції, а відтак - народного добробуту. У сенсі економічного реформування велика територія та населення мають перевагу великих ринків (economy of scale), а також - більшого кадрового потенціалу. 

Так що думаймо, співвітчизники, думаймо. Шлях до кращої України довгий, робота марудна. Все у наших руках.

Себто, у головах.