Норильське повстання: Сильні духом

Повстання: хто на що здатний

- Як вам удалося все те організувати?, - запитав полковник КГБ Павленко.

- Ми нічого не організовували, - відповів я, - нас на це спровокували.

- Так, - підтвердив Павленко, вас спровокували, але вони не очікували таких масштабів…

- А які саме масштаби були їм потрібні?

Мабуть, вони очікували таких масштабів, які дали б їм можливість, як у свій час висловився полковник Саричев, половину з нас перерізати. Та сталося непередбачуване!

Євген Грицяк, "Норильське повстання"

На початку 1953 року, у якому відбулося Норильське повстання, у таборах та тюрмах Союзу утримувалося 2,5 млн. осіб. Не кожна європейська держава має стільки населення. Кількість охорони становила 214 тисяч. По одному ситому та озброєному охоронцеві на десятеро в’язнів. А ще – колючі дроти, собаки, морози, полярна ніч.

«Виправно-трудові табори» знаходилися далеко від цивілізації – деякі з них, як норильський Горлаг, за Полярним колом. Не було вільної преси, іноземних кореспондентів чи «ворожих голосів», які б поширювали інформацію на весь світ про порушення прав людини. Максимум зв’язку зі світом – сім саморобних повітряних зміїв, які здіймали до неба по кілька сотень листівок з посланнями, ледве довшими за статус у Твітері. Але вони змогли це – заставити з собою рахуватися потужну і безжальну машину.

Зеки-кримінальники називали непокірних «політичних» духариками. Вони думали, що таким чином принижують в’язнів. Але хіба можна принизити посиланням на людську силу духу?

Хлопець зі Снятинського району у Прикарпатті Євген Грицяк опинився на вістрі Норильського повстання. Він, як і інші справжні герої, не шукав гострих відчуттів і не рвався в начальники. Але у неповні 27 років взяв на себе відповідальність. У таборі – тисячі людей. Ніби й на одній території, усі на виду, але організуватися складно. Бо людина – це і світла сторона, і темна. Людина може дати слабину, а у колективі, щобільше – у натовпі, масові дії можуть виявитися некерованими.

Є.Грицяк пише у своїх по-спартанськи безпристрасних спогадах, що окрім труднощів координації належало подолати «такі наші суб’єктивні перепони, як всепроникний страх, що ним не без підстав були пройняті всі в’язні, пошесну інертність та нескінченні внутрішні чвари». Також він усвідомив і те, що сколихнути й стрепенути людей міг лише «відповідний зовнішній поштовх – інцидент, який би зачепив за живе кожного».

Схибити не можна було. І Грицяк не схибив.

Ініціатори табірного страйку розбрелися між людей і закликали не виходити на роботу. Люди ніби й слухали, але то тут, то там чутно було дудіння пневмомолотків. Засіб до єдиної можливості повстати і встояти виявився технічно простим – Грицяк зупинив власноруч подачу стисненого повітря для усього Горстрою. А коли зранку людей на роботу закликав знайомий звук електричного дзвінка, який закликав на роботу, соратник по повстанню перерізав електричні дроти.

Норильське повстання – приклад того, як людська гідність здатна заставити рахуватися з собою грубу силу навіть в умовах, коли сили не рівні. Проте комісія з Москви від Л.Берії вимушена була вислуховувати і виконувати умови в’язнів. Коли супротивник викликає повагу, навіть «відморожені» починають задумуватися. 

І найбільш успішним спротив був саме там, де трималися ненасильницьких методів боротьби.

Євген Грицяк наполіг на тому, щоб не виходити під кулі. Напевне, така мудрість досягається силою розуміння: «Тепер уже нема чого боятися. Для того, щоб мене розстріляли, вистачить і того, що я зробив на Горстрої. А зараз я вже нічого не боюся, хіба що бездіяльності».

На такий життєвий вибір здатна лише непересічна особистість, лідер – як би стримано не оцінював себе п.Грицяк. Без лідерства, пише у передмові до спогадів Євген Сверстюк, без готовності брати на себе відповідальність, прояви спротиву навряд чи були б можливі – чи то у жорстокі сталінські часи, чи то у ніби м’якші брежнєвські.

Безкінечно багате життя чоловіка з села у Прикарпатті, який вивчив у таборах англійську, навчився йозі та нетрадиційним способам лікування. Це життя - ще один доказ того, що аби бути людиною світу не обов’язково бути мешканцем столиць.

І зовсім не обов’язково усе зображати на чорно-біло. Є.Грицяк був не лише учасником націоналістичного підпілля, але й бійцем Червоної армії – фронтовиком з пораненнями. Патріот України, він робив спроби виїхати з Української РСР, причому – з допомогою друзів-євреїв. З твердістю без претензій та ледве вловимою іронією відстоював свої права, у тому числі – у листі Л.Брежнєву.

Шляхетність – така річ, яка не залежить від походження чи території. І яка завжди з тобою.

Вона ускладнить життя, але й підніме на його висоти.

Приходьте у 21 травня на громадські слухання - зустріч з учасниками Норильського повстання.

Очікується участь одного з лідерів Норильського повстання Євгена Грицяка, інших достойників – учасників тих подій.

Володимир Кухар, Українська альтернатива