Законопроект проти інтернет-революціонерів

За авторством депутатів від ПР

Ситуація із протестами, що розгортаються в Туреччині, звісно не могла не набути відгуку в Україні.

І на це є цілком логічні причини.

Українська влада розуміє, що: 1) те, що вони роблять із власним народом та власною державою не становить і 10 частини того, що вивело на вулиці турків; 2) у українців, отже, на порядок більше причин, аби висловлювати своє невдоволення; 3) лише пасивність, неорганізованість та слабкість керівництва не дозволяє всьому цьому перерости у якість серйозні виступи, проте у будь-який момент все може змінитися.

Коротше кажучи, і без того не надто сміливі хлопці, що волею долі захопили кілька років тому Печерські пагорби, тепер міцно перелякалися, свідченням чого є законопроект за авторством нардепа-регіонала В. Олійника, який ховається під назвою про внесення змін до Закону України "Про захист суспільної моралі" (щодо захисту інформаційного простору).

І нехай назва не вводить нікого в оману. До моралі цей документ має таке ж приблизно відношення, як і сам обранець, що його вніс, до поняття “народний депутат”. Себто, жодного.

Направлений він проти сайтів, контент яких “пропагує війну, національну, релігійну ворожнечу, насильство, жорстокість, містить заклики до захоплення державної влади, повалення або насильницької зміни конституційного ладу”. Ясно, що останні слова – ключові. Саме заклики до зміни існуючої влади і становлять на думку депутатів від більшості найбільшу загрозу суспільній моралі.

І з цим важко не погодитися. Що може бути аморальнішим за холопа, який розмірковує над можливостями вийти з підкорення своєму панові? Що може бути більшою загрозою для суспільної моралі, ніж раби, які обговорюють із іншими рабами можливість усунення рабовласників? Таке треба викорінювати рішуче, а як це планують робити – відповідь, знову ж таки, у вищеназваному законопроекті.

Принаймні, такою є точка зору хлопців, що засіли у будівлі ВР, та від імені народу, до якого мають відношення як Хижак із відомого фільму до своїх жертв, ухвалюють якісь закони.

У разі схвалення законопроекту провайдерам доведеться видаляти ресурси “з крамолою” з мережі   протягом доби після відповідного рішення суду на вимогу СБУ або МВС. Більше того, Олійник планує зобов'язати інтернет-провайдерів за першою вимогою СБУ чи управління МВС боротьби з кіберзлочинністю надавати відомості про своїх абонентів і споживані ними сервіси. Провайдерів також позбавлять права інформувати користувачів про передачу таких даних правоохоронцям (адже це розцінюється як державна таємниця).

Тому, повторюсь, ясно, що до моралі це все не має найменшого відношення.

Цілі цього всього прості: 1) залякати користувачів мережі (будеш писати крамольні думки – за тобою приїдуть); 2) залякати власників Інтернет-ресурсів (мотивуючи їх до самостійного ведення цензури); 3) запобігати спробам самоорганізації громадян у мережі та обговорення нагальних політичних проблем; 4) створення механізму перекриття інформаційних потоків напередодні виборів 2015 (або їх скасування).

СБУ згідно до цього документу продовжує дрейф у напрямку від служби, що повинна слідкувати за безпекою держави, у напрямку структури, що має турбуватися про безпеку та спокій тих, хто перетворив цю державу на особисту власність. Не зрозуміло, коли тепер ця структура повинна відслідковувати реальні небезпеки для існування української держави, якщо вона буде зобов’язана займатися відслідковуванням крамоли у мережі? Коли шукати реальних терористів, коли треба буде ловити тих, хто обіцятиме закидати яйцями президента?

В принципі, документ є достатньо поверховим та не розкриває, як саме планується все це робити технічно, як будуть долати різноманітні питання розміщення інформації на іноземних ресурсів.

І це не дивно, адже законопроект направлений не проти реальних злочинців, від яких важко очікувати, що вони будуть щось обговорювати на відкритих українських форумах під реальними іменами. Ні, це чисто психологічний законопроект, що спрямований на створення в Українському сегменті мережі Інтернет (останньому острівці ідейно-політичної свободи в України) атмосфери загальної параної, самоцензури та недовіри один до одного.

Думаю, що коли цей законопроект введуть в силу, то одразу зроблять кілька показових затримань за абсолютно надуманими приводами, аби продемонструвати іншим, що, мовляв, за ними усіма слідкує Старший Брат.

Хоча реально все це відображає, швидше, параноїдальні страхи самого українського правлячого класу, котрий, дивлячись на численні Інтернет-революції у світі, все наполегливіше розмірковує, а що ж тоді зроблять із ними, якщо така революція трапиться у нас?

Тому і виливають  свою параною у подібних документах. Оголошують хрестові походи проти інтернет-воїнів (більшість із яких реальної небезпеки ні для кого не становлять),сподіваючись таким чином задушити революційну гідру.

Проте реально все це свідчить вчергове про відірваність того переліку осіб, що ухвалюють політичні рішення в Україні, від реального життя та суспільства. Сподівання на те, що переслідування тих, хто матюкає президента і депутатів на форумах та у коментарях сайтів допоможуть подолати якусь поки ще міфічну революцію – це все одно, що сподіватися погасити бензином полум’я.

Заберіть у громадян Інтернет як можливість випускати пар – і стабільності владі це не додасть.

Умовний громадянин йде протестувати не тому, що сусід сказав йому кілька лайливих слів про владу. І сам він, і сусід, і всі інші і так знають про владу все, що їм потрібно. Протест починається тоді, коли нате у суспільства з’являється воля. Коли жага дій приходить на місце простому обміну інформацією.

Усі спроби цензурувати мережу приречені на провал. Вони просто змусять громадян грати у цікаву для них гру – обдури владу. Шукати засоби шифрувати свої повідомлення, викидати все більш провокаційні повідомлення, аби довести самому собі власну дієздатність.

Тому різноманітні маразматичні закони мало що змінять у суспільному житті. Хоча, звісно, і дозволять когось зробити крайнім та “покарати”.

Однак, вони непогано свідчать про інше: параноя української влади посилюється та переміщається із кілометрових кортежів та тисяч охоронців у супроводі на рівень мережі Інтернет.

Вони реально бояться, хоча, можливо,ще і не до кінця усвідомлено.

Бояться, очевидно, бо знають ціну і собі, і своїм холопам. А тому нас із кожним днем очікує все серйозніший потік параноїдальних політичних рішень.