Про рифи єдиних тарифів, або рибу та вудку у ЖКГ...
03 березня 2011, 15:02
Власник сторінки
президент Всеукраїнської асоціації приватних інвесторів ЖКГ України
Ідея щодо єдиних тарифів на житлово-комунальні послуги, озвучена 25 лютого, громом серед ясного неба не стала. Про це вже говорили раніше. Тоді «люди галузі» цю ідею сприйняли із насторогою.
Трішки лікнепу...
Біда вітчизняного житлово-комунального господарства у тому, що упродовж усіх років незалежності України галузь була заручником політичної ситуації, майданчиком для популізму та завойовування симпатій у виборчий період.
Важко знайти політичну силу чи високопосадовця, які б не спокусилися проспекулювати на комуналці й у «мирний» час. На жаль, у багатьох сьогоднішніх ініціативах стосовно реформи ЖКГ простежується прозора політична складова. Точніше – бажання пофліртувати із виборцем, мовляв, тарифи стануть справедливими для усіх, вчитель і Луцька, і Донецька отримує однакову зарплатню, тому й за комуналку сплачуватимуть однакову суму.
Звісно, я «за мир у всьому світі» та обґрунтовані, прозорі і зрозумілі кожному українцю тарифи. Утім, тарифного дилетантства позбавлятися раджу якнайшвидше.
Одразу хочеться внести ясність стосовно того, які тарифи вирівнюватимуть. Плата за газ, електроенергію, воду, тепло, прибудинкову територію – це все і є так звана «комуналка». Скоріше за все, 25 лютого йшлося, передовсім, саме про тарифи на воду та теплову енергію. Про них і поговоримо.
Тож що таке тариф і яка процедура його нарахування і затвердження?
Тариф на послугу з централізованого водопостачання та водовідведення - розмір плати, що забезпечує відшкодування витрат операційної діяльності, фінансової діяльності, витрат на здійснення капітальних вкладень, витрат з податку на прибуток, у розрахунку на одиницю послуги, і визначається підприємством на основі показників виробничої програми базового року, погодженої уповноваженим органом щодо регулювання (встановлення) тарифів. Тариф на теплову енергію – грошовий еквівалент витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Тариф - не особиста фантазія керівника підприємства. Законодавством України чітко визначений порядок як нарахування, так і затвердження тарифів. Чи потрібно пояснювати, що собівартість виробництва, до прикладу, 1 Гкал теплоенергії, як і взагалі інших ЖКП в обласних центрах по всій Україні, суттєво відрізняється. Доводиться елементарно - у кожного підприємства різна енергоємність виробництв, рівень зношеності мереж та устаткування, кількість працівників, втрати у мережах. Тому й тарифи – різні.
Так само необхідно чітко розуміти процедуру затвердження тарифу. Нагадую, що тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, теплову енергію затверджує не підприємство, яке надає послуги…Тарифи на тепло та воду розраховуються на підприємстві, погоджуються Державною інспекцією з контролю за цінами та затверджується НКРЕ (нагадаю, Національна комісія регулювання комунальних послуг повинна бути створена до 1 квітня поточного року). Принциповий момент. Після початку роботи національного тарифного регулятора останній буде зобов’язаний розробити та затвердити нормативно-правову базу щодо порядку формування та затвердження тарифів на воду та тепло.
Чинні тарифи є збитковими – вони не відшкодовують вартості послуг. Ось офіційні дані Міністерства з питань регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, які оприлюднила ІА «Україна Комунальна» (http://jkg-portal.com.ua). Тарифи на теплову енергію покривають видатки підприємств лише на 62%.
Про вудку, рибу і висновки…
1.Єдині тарифи, по суті, є ручним регулюванням ЖКГ, зокрема суб’єктів природних монополій – у нашому випадку підприємств централізованого водопостачання, водовідведення та теплопостачання.
Адже кожен суб’єкт природної монополії – окремий суб’єкт господарювання, який керується у своїх діях законами України «Про природні монополії», «Про житлово-комунальні послуги України» «Про ціни та ціноутворення», Господарським та Цивільним кодексами тощо. Тому регулювання їх діяльності повинно здійснюватися на основі адресності регулювання, спрямованості на конкретний суб'єкт природної монополії.
Хотілося б нагадати і про те, що згідно з вітчизняним законодавством при регулюванні тарифів на послуги суб'єктів природних монополій враховуються витрати, які відносяться на витрати виробництва та обігу, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, вартість основних виробничих фондів, амортизаційні відрахування, потреби в інвестиціях, необхідних для відтворення основних виробничих фондів, очікуваний прибуток, віддаленість споживачів від місця виробництва товарів, відповідність якості товарів та послуг потребам споживачів, державні дотації та інші форми державної підтримки.
Як бачимо, державний вплив на економічні процеси, втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини обмежується законодавством…Інакше кажучи, «регулюй, але не нашкодь»…
2. Зі встановленням єдиного тарифу не виключені ситуації, коли один регіон змушений буде дотувати інший.
Адже якщо в межах одного регіону затверджений тариф відображатиме потреби населення і виробничу спроможність підприємств, то в іншому «проїдатиме» дірку в бюджеті.
Як вирівняти тарифи на теплову енергію у Тернополі, де 70% мешканців – на автономному опаленні, і у Дніпропетровську, де в основному централізоване теплопостачання? Природно, що собівартість послуг буде різною. Як зрівняти тарифи на воду, яка надходить із підземних джерел, у Полтаві і Сімферополі, де вода надходить каналами з Дніпра.
3.Тарифи потрібно не вирівнювати, а приводити до економічно обґрунтованого рівня, одночасно покращуючи якість послуг. Надзавданням на сьогодні є необхідність збалансувати інтереси виробників послуг та споживачів. Тобто одночасно із приведенням тарифів до економічно обґрунтованих ОБОВ`ЯЗКОВО покращувати якість послуг, забезпечити ефективний механізм перерахунку на ненадання або неякісну послугу, посилити захист малозабезпеченого населення через доступну систему субсидій…
4.ЖКГ потрібно не дотувати, а створювати умови для його розвитку, залучення приватних інвестицій, модернізації та оновлення основних фондів. Державні дотації – зайве навантаження на бюджет та платників податків. Та й обіцянка-цяцянка - теплоенергетики, приміром, з початку 2011 року з бюджету не отримали жодної копійки. Отож, будь-які дотації – тимчасовий захід, «ведмежа послуга», що штовхає підприємства на дорогу в нікуди.
Знаю напевне: виробники житлово-комунальних послуг зрадіють не бюджетним дотаціям на покриття різниці у тарифах, а незалежній роботі національного регулятора, відсутності пресингу зі сторони органів місцевої влади за борги за газ. Галузі не треба «риба» із бюджетних дотацій. Дайте нам «вудку» із зрозумілих та економічних правил гри.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.