Судова реформа спростила життя владі, а не людині

З моменту запровадження судової реформи та прийняття славнозвісного Закону України «Про судоустрій і статус суддів» минуло уже півроку, що дає підстави робити перші практичні висновки, говорити про перші здобутки та невдачі. І зараз усім зрозуміло – весел

Як було зазначено у спільному Висновку Венеціанської комісії та Дирекції з співпраці з прав людини та правових питань Ради Європи від 15 жовтня 2010 року «судове провадження в Україні характеризується двома основними проблемами: це, по-перше, тривалість провадження в цивільних і кримінальних справах…, та по-друге, невиконання рішень національних судів».

Саме через ці проблеми пересічні українці звертається до Європейського Суду з прав людини та успішно виграють справи. Так, у 2009 році Європейський суд ухвалив 126 рішень щодо України, у 2010 році – 109. За рішеннями Європейського суду Україна у 2009 році виплатила близько 8 мільйонів гривень, у 2010 році – 29 мільйонів.

Тому логічно, що судова реформа задумувалася і була спрямована на подолання зазначених вище проблем. Як то кажуть, благимы намерениями… І ось, що ми маємо через шість місяців:

1.      «Прозорий» порядок фінансування органів судової влади. Зокрема, на утримання Вищої ради юстиції, до складу якої входить всього 21 особа, у Державному бюджеті 2011 році передбачено майже 55 млн. грн., тоді як на утримання місцевих судів, які безпосередньо розглядають справи пересічних громадян, – у середньому 2-3 млн. грн. Загалом, логіку авторів бюджету зрозуміти можна. Згідно Закону сформована переважно з представників провладної партії Вища рада юстиції виконуватиме роль наглядово-карального органу в системі судів України. Такий собі «поліцейський» орган, що має забезпечувати незалежність та самостійність суддів.

2.      До речі, про «самостійність та незалежних» суддів. Це є, безумовно, другим «здобутком» нового Закону. Вища рада юстиції, яка на даний момент повністю підконтрольна Президенту України, не лише бере активну участь у призначенні та звільненні суддів, але й може витребувати від судів копії всіх судових справ, розгляд яких не закінчено. Це, у свою чергу, дає легальну можливість правлячій партії на чолі з Гарантом отримувати доступ до матеріалів практично будь-яких справ у державі.

3.      «Розгалужену і досконалу» систему судів, яку очолює Верховний Суд України, щоправда, практично позбавлений права відправляти правосуддя в країні. Зараз Верховний Суд має право переглядати рішення судів касаційних інстанцій тільки й тому випадку, коли суди винесли прямо протилежні рішення, посилаючись на одну й ту ж норму закону. Простіше кажучи, якщо суд касаційної інстанції виніс відверто незаконне рішення, але ви не знайшли рішення протилежного змісту в аналогічному спорі, ви просто не зможете його оскаржити до Верховного Суду. За таких обставин можна передбачити, що кількість звернень до Європейського Суду зросте ще більше.

4.      І нарешті – «швидкий та неупереджений» розгляд справ. Метою реформи було зменшення тривалості розгляду справ у суді, тому усі процесуальні строки урізали настільки, що тепер навіть при бажанні їх неможливо дотриматися. Іншими словами, у строки, передбачені Законом, при тій кількості суддів, які працюють у судах, вкластися у строки розгляду справи практично нереально. Наразі суди просто завалені справами. У канцеляріях – нескінченні черги громадян, які чекають на прозоре, доступне і рівне правосуддя.

Ще один нюанс. Очевидно, також з метою економії часу Законом було змінено порядок розгляду питання про відвід суддів. Тепер заяви про відвід конкретного судді або колегії суддів не передаються до голови відповідного суду, а самостійно розглядаються суддями. Іншими словами, суддя, якому ви заявили відвід, самостійно вирішує, чи продовжувати йому розгляд вашої справи, чи ні. Якщо взяти статистику відводів суддів за останні півроку, можна зі здивуванням помітити, що відводів стало значно менше. Однак, на жаль, це сталося на через зростання довіри до суду.

Те що, ми маємо сьогодні, було повністю передбачено ще Венеціанською комісією, тому говорити, що ми не знали, чи нас не попереджали чи ще щось, думаю, не варто. Знали і, що найстрашніше, саме цього і прагли – залежності, підконтрольності, заплутаності судової системи. Тому якщо це дійсно були ті цілі, які перед собою ставили автори та лоббісти Закону, то вони її досягли. У повній мірі…