Українська влада: за межами розумного. Частина 2

Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком нашої держави. Однак, в багатьох випадках зазначений конституційний принцип залишається недосяжним. Адже який інший може бути результат, коли “складовими” діяльності нинішньої влади ста

У попередньому матеріали на цю тему від 17 березня 2011 року “Українська влада: за межами розумного. Частина 1” я вже повідомив, що 14 січня 2011 року Кабінет Міністрів України зареєстрував в парламенті законопроект «Про гарантії держави щодо виконання рішень суду». Офіційно його метою є запровадження комплексу засобів, які б забезпечили безумовне виконання рішень суду.

В той же час, з якихось тільки авторам відомим причин до перехідних положень цього законопроекту були включені позиції, які жодним чином не стосуються його виконання.

Аналіз змісту запропонованих нововведень, які насичені суто лобістськими інтересами, дозволяє зробити однозначний висновок: прийняття даного законопроекту призведе до скасування мораторію на примусову реалізацію майна державних підприємств. Це, у свою чергу, фактично відкриє шлях для прихованої та стрімкої «прихватизації» об’єктів державної власності. Отже, якщо раніше продаж Криворіжсталі та Укртелекому відбувався на привселюдних торгах, то тепер усе відбуватиметься на закритих аукціонах для обраних.

Друге, що кидається в очі – запровадження нового механізму розрахунку розміру та порядку надання соціальних пільг для ветеранів війни та праці, працівників освіти та охорони здоров’я у сільській місцевості, чорнобильців, жертв нацистських переслідувань та деяких інших категорій громадян. Тепер розмір та порядок нарахування цих виплат визначатиметься безпосередньо урядом на рівні своїх постанов. Не важко зрозуміти, що це призведе до скасування чітких розмірів соціальних гарантій (знижки на житлово-комунальні послуги, надбавки до пенсій та інші соціальні виплати), які встановлені спеціальними законами.

Зауважимо, що такий стан речей є прямим порушенням окремих приписів Конституції України та закону «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», згідно з якими, гарантії прав і свобод громадянина, а також основи соціального захисту визначаються виключно законами. Необхідно також враховувати й те, що в багатьох соціальних законах міститься застереження щодо неможливості призупинення їх дій на підставі законів, які безпосередньо не стосуються внесення змін до них.

Окрім цього, Конституційний Суд свого часу відреагував на спроби перегляду наданих законами прав громадян у соціальній сфері та встановив, що невиконання державою своїх соціальних зобов’язань стосовно окремих категорій громадян ставить їх у нерівні умови та призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Тепер треба пояснити: з точки зору відкритості та доступності для широкого загалу постанови Кабміну суттєво поступаються законам, а тому це дозволить урядовцям не прозоро, у ручному режимі корегувати розміри та призначення окремих соціальних виплат.

Законопроектом також пропонується розширити права Кабміну щодо заборони примусової реалізації майна юридичних осіб. Разом з тим, взагалі не встановлено, з якою метою, у яких випадках та відносно яких юридичних осіб можлива реалізація наданого повноваження. Це може призвести до юридичного безладу, адже по своїй правовій природі дане повноваження відноситься до компетенції суду.

Складається враження, що уряд «реформаторів» намагається поставити рекорд з внесення до Ради законопроектів. Ось тільки про якість цих документів ніхто не турбується. Влада доводить: в перехідні положення законопроекту, який стосується врегулювання одного з сегментів життя суспільства, можна «втулити» положення, які зовсім його не стосуються, проте дуже потрібні владі «для реалізації її повноважень». І щось все менше і менше сумнівів, що ці повноваження влада використовує для покращення людей уже сьогодні.