Вітчизняна «фармкухня» зсередини або Чому ліки такі дорогі?

Відповідно до рекомендацій Всесвітньої організації охорони здоров'я, доступність лікарських засобів - це основний фактор, що визначає доступність системи охорони здоров’я для пацієнта.

Для забезпечення доступності ліків для населення на законодавчому рівні встановлені механізми регулювання цін на лікарські засоби і вироби медпризначення. Так, регулюється розмір надбавки до цін на ліки, які включені до Національного переліку основних лікарських засобів і виробів медичного призначення та до Обов'язкового мінімального асортименту лікарських засобів і виробів медичного призначення для аптечних закладів.

Не вдаватимусь у подробиці та не пояснюватиму, яким саме чином відбувається регулювання кінцевих цін на ліки, оскільки, як би там не було, але всі нині існуючі в Україні  механізми не можуть забезпечити справедливих цін на фармпродукцію. Свідченням цьому -  нинішнє зростання цін на ліки, яке жодним чином не пов'язано з підвищенням їхньої ефективності, безпеки чи якості.

Наслідок такого стану справ -  на жаль, непоодинокі випадки, коли в Україні окремі ліки та вироби медпризначення коштують в 2-3 рази дорожче, ніж в країнах ЄС та СНД. Скажу більше - проведений аналіз свідчить, що роздрібні ціни на окремі ліки в України перевищують ціни на відповідні товари навіть в Білорусії та Російській Федерації більше ніж на 60%.

Ця проблема є вкрай гострою для пацієнтів, лікування яких здійснюється виключно ліками іноземного виробництва. Так, за офіційними даними МОЗу, імпортними є 88% препаратів для хворих на СНІД, 87% ліків від туберкульозу, 90% для онкохворих і 100% медикаментів для трансплантології. Окрім того, вітчизняні аналоги відсутні у 609 лікарських засобів, які імпортувались до України впродовж 2011-2012 років.

Так, наприклад, препарат «Онкаспар», який використовується для лікування онкохворих, в Україні коштує 18 тисяч гривень, тоді як у сусідній Польщі – 13 тисяч гривень. Препарат «Елігард», який також використовується в онкології, у нас коштує 4500 гривень, в Словаччині – удвічі дешевше – 2045 гривень. Така ж сама ситуація і з препаратом «Ербітукс»: 3671 грн. – його вартість в Україні, в Угорщині – 1800 гривень.

Що тут казати, якщо банальний «Фарінгосепт», який використовується при лікуванні застуди, в Україні вартує у півтора рази дорожче, ніж у Росії - 26,5 грн. проти 18 грн. А препарат для лікування суглобів «Мукосат нео» в Україні продається в чотири рази дорожче, ніж у Білорусії – за 205 гривень, замість 49 грн.

Тож, давайте з’ясуємо, як саме завищуються ціни на ліки. Так, як доводить практика кількох останніх років, ліки «утридорога» в вітчизняних аптеках – це, в першу чергу, наслідок завищення їх митної вартості при ввезенні в Україну. Поясню, яким чином. Імпорт ліків переважно здійснюється по перевіреній схемі – через ланцюг офшорних компаній. При цьому постачання товарів через ланцюг компаній-посередників здійснюється фіктивно - рух товару відбувається лише «на папері» без перетину митного кордону відповідної країни. У результаті подібних посередницьких операцій митна вартість ліків на цілком законних підставах може бути заявлена в кілька разів вищою за ціни виробника.

Але це ще не все. До цього треба додати ще й той факт, що Податковий кодекс України визначає пільговий режим оподаткування для поставки лікзасобів та виробів медичного призначення, а точніше – вони звільняються від оподаткування податком на додану вартість. Таким чином,  виходить взагалі ідеальна схема для сколочування величезних статків та виведення їх за кордон.

Так, компанія-постачальник тепер може з легкістю «накрутити» ціну препарату удвічі-утричі більшу за реальну та при цьому не переживати, що їм з цієї необґрунтовано завищеної суми доведеться платити ПДВ. Більше того, завищуючи ціни, компанії-постачальники ліків іноземного виробництва створюють можливість для виведення коштів за кордон, тим самим зменшуючи свої податкові зобов’язання в Україні. Простіше кажучи, гроші з України виводяться, а податки при цьому до держбюджету не йдуть. Як бачимо - надвигідні оборудки. Тільки не для країни - втрати бюджету від застосування цього пільгового режиму у 2010 році становили 3,1 млрд. гривень, а у 2011 році – 3,4 млрд. гривень.

Іншим суттєвим фактором, що зумовлює неконтрольоване зростання цін на ліки, є існування фактично монополій дистриб’юторів медпрепаратів. Так, у 2012 році на ринку оптової реалізації лікарських засобів функціонувало 4 суб’єкти господарювання, які постачали більше 70% всіх медпрепаратів на ринку України. Окрім того, досить часто необґрунтоване зростання цін на окремі ліки спричинює зловживання з боку виробників. Наприклад, Антимонопольним комітетом минулоріч були виявлені факти реалізації ПАТ «Монфарм» лікарського засобу «Парацетамол» та ПАТ «Фармак» лікарського засобу «Нафтизин» за цінами значно вищими, ніж ціни реалізації на експорт.

Наведу ще одну цифру. В 2012 році загалом ліків було продано на 27 мільярдів гривень, 75% з цієї суми – це препарати вартістю до 100 гривень за упаковку. При цьому уряд дозволяє собі встановлювати на ці препарати максимальну роздрібну націнку – 25%, яка за нинішніх умов є невиправдано високою.

На жаль, саме таким є нинішній стан справ у фармацевтичній галузі України. Економічно необґрунтована ціна на ліки досить болісно та відчутно б’є по кишені пересічних українців. Більше того, найменш соціально захищені верстви населення взагалі не мають можливості придбати необхідні препарати, від яких, без перебільшення, залежать їхні життя. А провина за існуючу ситуацію цілком й повністю лежить на чинній владі, яка не виконує державні соціальні гарантії населенню щодо забезпечення доступності лікарських засобів, натомість створюючи для фармкомпаній та офшорних посередників надсприятливі податкові умови для зколочування мільярдних статків на людському горі.