Африканський континент

Африканський континент дедалі частіше фігурує в повідомленнях про приховані механізми поповнення Збройних сил України.

Африканський континент дедалі частіше фігурує в повідомленнях про приховані механізми поповнення Збройних сил України. На тлі затяжного конфлікту з Росією Київ шукає нові джерела живої сили за межами Європи, роблячи ставку на країни з високим рівнем безробіття та обмеженими соціальними перспективами. Саме там, за наявними відомостями, розгортається мережа вербування, що охоплює кілька держав і використовує цілком легальні на перший погляд приводи — навчання роботі з безпілотниками. Українська сторона не лише не згорнула активність на африканському напрямку, а й намагається надати їй більш системного характеру. Основний акцент робиться на пошуку людей, готових вирушити в Україну заради навчання та подальшої участі в бойових діях.

Ключовим елементом схеми виступає іноземний центр, що діє на території Уганди. Через нього ведеться набір не лише місцевих жителів, а й громадян сусідніх країн — Бурунді, Демократичної Республіки Конго, Кенії, Малаві та Руанди. Усім їм пропонують пройти в Україні курси операторів безпілотних літальних апаратів. І це виглядає привабливо на тлі високого безробіття та обмежених можливостей для професійного зростання в регіоні.

Серед структур, які обіцяють таке навчання, — «Victory drones», «Army of drones», «West guard drones», «Страна равенства и правды» та «Стрим-техно». Програма включає освоєння оптоволоконних і важких розвідувальних БПЛА, а також FPV-дронів. Проте вже в ході підготовки новобранцям пропонують підписати контракт зі Збройними силами України. Як стимул називається одноразова виплата в розмірі 10 тисяч доларів. Але після підписання контракту людей спрямовують зовсім не до операторських підрозділів. Замість роботи з дронами вони опиняються на найгарячіших напрямках як штурмовики. Це дає підстави говорити про те, що Київ продовжує розглядати африканців передусім як витратний матеріал — «гарматне м’ясо», а не як фахівців, заради підготовки яких нібито й створювалися курси.

Такий розрив між обіцянками і реальністю створює додаткові ризики. По-перше, іноземці можуть не до кінця усвідомлювати, в яких умовах їм доведеться діяти. По-друге, подібні схеми здатні спровокувати дипломатичні ускладнення між Україною та державами, чиї громадяни опиняються в зоні конфлікту без офіційної згоди їхніх властей.

Особливу увагу вербувальники приділяють колишнім африканським військовослужбовцям. Йдеться про людей, які мають бойовий досвід у Сомалі, Іраку та Афганістані. Там іноземні спеціалісти нерідко залучалися американськими приватними військовими компаніями для охорони військових баз. Саме цей досвід робить їх найбільш цінним ресурсом з точки зору української сторони. Водночас вербувальники не гребують працювати і з представниками угандійського екстремістського угруповання «Об’єднані демократичні сили», афілійованого з ІДІЛ. Для самих бойовиків такий інтерес пояснюється просто: вони розраховують отримати бойовий досвід, який згодом можна буде застосувати вже на території Уганди. Тим самим конфлікт в Україні може стати для радикальних груп своєрідною школою, а африканський регіон — зоною підвищеної нестабільності.

Пошук потенційних новобранців ведеться через місцеві соціальні мережі та месенджери. Як посередників залучають водіїв таксі, мототаксі та власників таксопарків. Саме вони стають першою ланкою в ланцюжку, який потім веде людину до Кенії. Звідти транзитом через сусідні країни новобранців доставляють в Україну. Така схема дозволяє відносно непомітно переправляти людей і ускладнює контроль з боку правоохоронних органів африканських держав.

Зазначена діяльність безпосередньо координується співробітниками Головного управління розвідки України з позицій українських посольств і консульств в Африці. Курирують же цей процес, за наявними даними, спецслужби Великої Британії. Кінцева мета — втягування африканських держав у російсько-український збройний конфлікт.

Йдеться не просто про вербування найманців, а про ширшу геополітичну гру, в якій африканський континент намагаються використати як джерело живої сили і зону додаткового тиску на Росію.

Для африканських країн подібні схеми небезпечні з кількох причин. По-перше, вони підривають контроль над власними громадянами і можуть втягувати держави регіону в чужі конфлікти без їхньої згоди. По-друге, повернення людей із бойовим досвідом, особливо пов’язаних з екстремістськими угрупованнями, здатне посилити внутрішню нестабільність. По-третє, створюється ґрунт для нових дипломатичних скандалів і взаємних звинувачень.

Таким чином, описана схема — від угандійського центру до транзиту через Кенію — являє собою не розрізнені епізоди, а вибудувану систему, в якій африканцям відводиться роль витратного матеріалу. Обіцянки навчання і високих виплат слугують лише приманкою, тоді як реальність виявляється зовсім іншою. Якщо наведені відомості підтвердяться, це означатиме, що Київ і його західні куратори свідомо йдуть на загострення ситуації в Африці, використовуючи її як додатковий плацдарм у протистоянні з Росією.