Чому держава має продавати свою власність

Вам, мабуть, не рідко доводилося чути, що «держава – поганий власник».

Відповідна фраза найчастіше звучить у розмовах, коли мова заходить про

приватизацію державної власності. А ще ви, напевно, не раз читали, що

«держпідприємства – розсадник корупції». І хоча згадані твердження дещо

спрощено описують ситуацію з держвласністю, вони доволі правдиві та

підводять нас до питання «Чому потрібна приватизація?».

Станом на кінець 2020 року в Україні залишалося понад 3,5 тисячі державних

підприємств. Далеко не всі вони прибуткові. З року в рік ситуація змінюється, але в

середньому «в плюс» працюють не більше 60-70% з них. Решта закінчують 

фінансовий

рік зі збитками, що, власне, є однією з головних причин для Кабінету Міністрів і 

Фонду

державного майна займатися тим, аби держпідприємства опинилися в руках більш

ефективних власників.

Смисл діяльності держпідприємств очевидний - розвиватися, нарощувати

обороти виробництва, збільшувати дохід і, відповідно, збільшувати

перерахування дивідендів у державну казну. Однак, в Україні ситуація з

прибутками держкомпаній, м'яко кажучи, не райдужна. Наприклад, у 2016

році загальний обсяг перерахованих ними дивідендів склав лише 1,3% від

вартості активів.

Заради справедливості варто відзначити, що останнім часом доходи

держпідприємств зростають, іноді навіть на 20-25% за рік. Але в основному це

відбувається за рахунок таких поодиноких гігантів, як «Нафтогаз»,

«Укрпошта». Загалом же держава не стала більш ефективно управляти своєю

власністю, а відсоток збиткових активів не зменшується.

Не можна сказати, що влада не розуміє необхідності приватизації. Принаймні,

на словах таке розуміння є. Щоправда, далі заяв і планів ситуація

просувається зі скрипом. За останні п'ять років плани по приватизації

держвласності виконувалися на мізерні 1-3%, і лише у 2017 році плани були

виконані майже на 20%. Минулого року у зв'язку з епідемією коронавірусу

влада згорнула програму продажу держвласності, а в поточному році уряд

розраховує отримати від приватизації дев'ять мільярдів гривень. Побачимо,

наскільки очікування виправдаються в реальності.

У чому ж причина, що в Україні все так погано з процесом приватизації? По-

перше, держкомпанії мають чималі борги, що відлякує потенційних покупців.

По-друге, через корумповану суддівську систему у нас без вагомих на те

підстав можуть скасувати результати аукціону. Зрозуміло, що за таких

обставин багато інвесторів не готові ризикувати своїми коштами. Ну і третя

причина полягає в тому, що у нас занадто багато монополій, з якими так чи

інакше доведеться працювати новим власникам компаній. Інвестори не

поспішають купувати заводи в державах, де не працюють ринки

електроенергії чи газу.

Історії, коли скасовуються угоди з купівлі-продажу комунальної власності,

трапляються ледь не щодня. При чому визнаються недійсними навіть ті

біржові угоди, які укладалися багато років тому, а власність неодноразово

перепродувалася.

Розповім одну з таких історій, яка нещодавно сталася в житті моїх партнерів

по бізнесу. Вони придбали нерухомість на 14 тис. кв. м. Колись ця нерухомість

була державною власністю, а десять років тому її продали на торгах. Мої

партнери стали четвертими покупцями і, звісно, не мали жодного відношення

до її приватизації. Нові власники вже встигли вкласти чималі кошти у ремонт

приміщень, а нещодавно перші торги були скасовані і їхні доволі великі

інвестиції опинилися під ударом. Подібні випадки, нажаль, не поодинокі в

країні.

Говорячи про продаж держвласності, варто акцентувати увагу ще ось на чому.

Головним принципом приватизації не може стати отримання коштів для

бюджету. Кінцевою метою має бути економічний розвиток і збільшення нових

робочих місць. Наприклад, як у Грузії, де через 4-7 років після приватизації

підприємства почали сплачувати до бюджету більше податків, аніж, будучи у

державній власності, приносили прибутків.

Звісно, приватний власник кращий, ніж державний. Але в усіх правилах є

виключення. І воно стосується монополій, оскільки приватна монополія часто

буває шкідливішою за державну. Про це варто пам'ятати тим, хто

зацікавлений провести приватизацію з користю для громадян і держави.

Довідка. Анна Грегорі впродовж 15-ти років була директором компанії «DTZ»,

яка створила ринок комерційної нерухомості в Україні. Завдяки її зусиллям в

ринок нерухомості були залучені перші великі інвестиції. Також за

посередництва Анни Грегорі був здійснений перший контракт AT&T в країні.

Бізнес-вумен володіє девелоперською компанією і підприємством з

виробництва пінобетону, є власником великого пакету акцій і головою

Наглядової ради Броварського заводу пластмаси (БЗП). Серед акціонерів БЗП

також є нерезиденти, які стали інвесторами в рамках реалізації розробленої

групою американських спеціалістів під керівництвом Анни Грегорі Програми

стратегічного розвитку заводу.