Захист прав людини у сфері земельних правовідносин.

16 декабря 2019, 12:45
Владелец страницы
адвокат
0
86
Захист прав людини у сфері земельних правовідносин.

Захист прав людини у сфері земельних правовідносин.

Деякі проблеми судової практики.

Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 14 Конституції України визначає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Так, згідно з положеннями ст. 5 ЗК до основних принципів земельного законодавства належить забезпечення гарантій прав на землю. Під терміном «гарантія» ЗК розуміє спрямовані дії на забезпечення прав на володіння, користування та розпорядження землею всіх без винятку суб’єктів, які є учасниками земельних правовідносин.

Зазначені гарантії прав на землю передбачені розділом V ЗК, за яким умовно їх можна поділити на три різновиди:

гарантії захисту прав на землю;

гарантії, пов’язані з відшкодуванням збитків власникам землі та землекористувачам;

гарантії, пов’язані з розв’язанням земельних спорів.

Захист прав людини у сфері земельних правовідносин на сьогоднішній день є вкрай важливим та актуальним моментом для України.

Необхідність такого захисту зазвичай обумовлюється:

суперечливими (та іноді взагалі незаконними) діями державних органів та органів місцевого самоврядування при розподілі та передачі земель у власність, протиправними діями щодо відведення або вилучення земель;

необхідністю вирішення інших розбіжностей, які випливають з порушень права володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що виникають між громадянами, юридичними особами, державними органами та органами місцевого самоврядування.

Порушенню прав суб’єкта земельних правовідносин (у нашому випадку порушення права людини як суб’єкта земельних правовідносин) мають відповідати реальні та ефективні способи захисту таких прав.

Стаття 152 Земельного кодексу України (як і відповідні положення Цивільного кодексу України) визначає способи захисту прав на земельні ділянки, серед яких:

а) визнання прав;

б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав;

в) визнання угоди недійсною;

г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;

ґ) відшкодування заподіяних збитків;

д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Вбачається, що способи захисту прав на землю досить неоднорідні за своїм змістом та умовами застосування. Одні з них безпосередньо спрямовані на захист права власності на земельну ділянку чи права землекористування, інші – опосередковано. Всі зазначені способи захисту прав на землю можна класифікувати на окремі самостійні групи. Зокрема, способи захисту земельних прав можна поділити на речово-правові, зобов’язально-правові та спеціальні способи захисту.

Речово-правові способи захисту прав на землю безпосередньо спрямовані на захист суб’єктивного права власності на землю чи права землекористування осіб, які на момент порушення права не перебувають у зобов’язальних відносинах з порушником. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами (визнання прав на земельну ділянку; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав; запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов); вимога власника земельної ділянки або землекористувача усунути порушення у здійсненні їхніх прав, які не пов’язані з позбавленням володіння земельною ділянкою (негаторний позов) та ін.)

Зобов’язально-правові способи захисту мають на меті захист прав суб’єкта як учасника зобов’язальних відносин (відшкодування збитків, заподіяних невиконанням або неналежними виконанням умов договорів (відчуження, придбання, оренди (суборенди) земельної ділянки тощо); повернення власникові наданої у користування за договором оренди земельної ділянки та ін.)

Спеціальні способи захисту земельних прав стосуються особливих випадків порушення прав власників земельних ділянок і землекористувачів. Вони зумовлені особливим колом уповноважених чи зобов’язаних осіб та надзвичайними обставинами (визнання угоди щодо земельної ділянки недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, які порушують права власників земельних ділянок і землекористувачів та ін.)

Положення статті 158 ЗК визначають, що до переліку органів, які уповноважені вирішувати земельні спори, належать суди, органи місцевого самоврядування, а також центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У більш ніж 90-ста відсотків випадків права особи-учасника земельних відносин захищаються саме шляхом судового захисту, саме шляхом розв’язання відповідного спору у суді.

Незважаючи на проведену судову реформу, прийняття нових процесуальних кодексів тощо треба визнати, що проблема відсутності сталості та єдності судової практики, зокрема практики Верховного Суду призводить до порушення прав людини під час розгляду земельних спорів.

Згідно зі статистичними даними Верховний Суд у 2018 – 2019 роках переглянув близько 9 тис. справ, пов'язаних з вирішенням земельних спорів.

Аналіз структури земельних спорів свідчить про те, що найбільшу частку в ній складають спори щодо:

законності чи дійсності актів органів-розпорядників землі;

орендних відносин (поновлення договору оренди землі в порядку ст. 33 Закону України «Про оренду землі», розірвання та визнання недійсним договору оренди землі, стягнення орендної плати за землю);

переходу прав на землю під час відчуження об'єкта нерухомості в порядку ст. 377 Цивільного кодексу України, ст. 120 Земельного кодексу України;

Серед актуальних земельних спорів, у яких відсутня стала судова практика, що безперечно негативно впливає на захист прав людини також можна виокремити наступні:

1)      Спори щодо ФГ:

- щодо визнання права постійного користування на земельні ділянки за ФГ після смерті засновника ФГ, який отримав державний акт на право постійного користування на підставі якого було засновано ФГ;

- переоформлення земель ФГ які перебувають у нього на титулі права постійного користування у інші (більш) актуальні правові титули;

2) Спори, тим чи іншим чином пов’язані із визначенням моменту набрання чинності договором оренди/строком оренди відповідної земельної ділянки.

3) Земельні спори із органами прокуратури, де у прокурора у буд-якому випадку є привілейований статус, який негативно впливає на рівність сторін та справедливий баланс інтересів (зокрема моменти, щодо обґрунтування представництва прокурора в процесі, питання обчислення строків позовної давності тощо).

Щодо першої категорії спорів

Категорія спорів стосується прав спадкоємців на земельні ділянки, які були отримані на праві постійного користування з метою створення ФГ. Донедавна позиція що Верховного Суду України, що Верховного Суду була не зміною та полягала у наступному: право постійного користування земельною ділянкою не входить до складу спадщини.

Крім того, у даній категорії спорів почали виникати питання щодо юрисдикції спору та належного відповідача у справі ФГ чи спадкоємець. Так, зміни у земельному законодавстві, відсутність єдності судової практики призвели до того, що дана категорія справ була передана до ВП ВС, як виключна правова проблема, яка зачіпає фундаментальні конституційні права та свободи Ухвала ВСКГС від 19.11.2019 року у справі №922/989/18 ().

Друга категорія спорів

Спори пов’язані із зміною у законодавстві України щодо порядку реєстрації договорів оренди до 01.01.2013 року та реєстрації права оренди після 01.01.2013 року. Досвід застосування законодавства щодо оренди землі показує, що однією з найважливіших проблем у аграрній сфері є труднощі щодо визначення моменту укладення договору оренди, який має місце на сьогодні у судовій практиці. Невизначеність щодо цього питання породжує проблеми у правозастосуванні, сприяє так званим рейдерським атакам, зменшує гарантії правового захисту, та є передумовою інших негативних явищ у правозастосуванні.

Про актуальність проблеми свідчить зокрема той факт передачі на розгляд Великої палати Верховного Суду справ щодо моменту укладення договору: № 685/261/17 (стосується істотної умови договору оренди землі), № 696/1693/15ц (щодо реєстрації договору як підстави вважати його укладеним). Крім того, одна із ключових на сьогодні справ, яка перебуває на розгляді ВП Верховного суду справа №332/1178/17 () щодо моменту укладення договору оренди землі.

Вважаємо, що вирішення цієї проблеми на практиці можливе через використання системного підходу, який означає застосування норм права, практики ЄСПЛ, ідей і концепцій, у тому числі принципу верховенства права, у їх взаємозв’язку з метою справедливого вирішення спорів та конфліктів. 

Задля уникнення непорозумінь та для усунення зловживань (зокрема, розпорядження сторонами двічі правом оренди) на законодавчому рівні слід встановити, що договір оренди землі є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди у встановленій формі щодо усіх істотних умов, якщо сторони не передбачили іншого.

Третя категорія спорів

Спори пов’язані із привілейованим положення прокурорів під час подання позовних заяв з метою захисту інтересів держави у земельних спорах. Так, положення ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» та процесуальне законодавство України передбачають, що при зверненні до суду прокурор має обґрунтувати підстави для звернення до суд та захисту інтересів держави, у тому числі вказати на орган, який не здійснює або неналежно здійснює захист інтересів держави.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 587/430/16-ц () суд зазначив, що «…якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту».

Така позиція, на думку більшості правників, призводить до порушення принципу рівності та змагальності сторін.

Висновки

Захист прав людини у сфері земельних правовідносин (звісно поряд із захистом прав у інших сферах) є вкрай важливим та актуальним. І на кожного з нас (правників – адвокатів, суддів, державних службовців) покладається завдання щодо забезпечення можливості належної реалізації відповідних прав людини та їх захисту, у тому числі шляхом формування прозорих та сталих земельних правовідносин, вирішення суперечок та спорів у яких буде прогнозованим, прозорим та зрозумілим кожному з його сторін.

Рубрика "Блоги читателей" является площадкой свободной журналистики и не модерируется редакцией. Пользователи самостоятельно загружают свои материалы на сайт. Редакция не разделяет позицию блогеров и не отвечает за достоверность изложенных ими фактов.
РАЗДЕЛ: Новости бизнеса
ТЕГИ: Права человека,адвокат,Рынок земель,права людини,земельний кодекс,земельные вопросы
Если вы заметили ошибку, выделите необходимый текст и нажмите Ctrl+Enter, чтобы сообщить об этом редакции.