Креативні хаби замість руїн: що робити з історичними спорудами в критичному стан

Тисячі історичних будівель в Україні захищені охоронними договорами, проте це не рятує сотні споруд у критичному стані від руйнування. На це власники часто свідомо закривають очі, щоб зрештою..

Такі споруди в Україні на даний момент формально знаходяться під державним захистом. Кожен власник історичної будівлі укладає охоронний договір, у відповідності до якого зобов’язується утримувати споруду у гарному стані, а будь-які ремонтні роботи проводити лише після узгодження з відповідними органами охорони культурної спадщини.

У разі порушення – штрафи від декількох сотень гривень для фізичних осіб, до 170 тис. грн для юридичних.

Для більшості будівель подібна схема дійсно працює. Але паралельно існує велика група споруд, з яких охоронний договір зробив заручників. Часто приватному власнику не вигідно відновлювати будівлю в критичному стані у її первинному вигляді.

Два-три поверхи, невеликі кімнати, непристосованість до сучасних інженерних систем і потреб. Така нерухомість навряд буде користуватися попитом серед орендарів – офісів, магазинів чи ресторанів. При тому, що вартість відновлення легко може перевищувати будівництво з нуля аналогічного за площею або навіть більшої споруди.

Саме через це окремі власники просто чекають, поки будівля розвалиться, і її можна буде остаточно зрівняти із землею. Таким чином, через десять-двадцять років Україна може повністю втратити декілька сотень історичних будинків, незважаючи на їх статус та формальну охорону.

Це станеться, якщо не почати вживати термінових заходів, включаючи зміну підходу до роботи із спорудами у критичному стані.

Для початку треба визнати, що при поточній ситуації та в масштабах України неможливо врятувати всі споруди, які розсипаються буквально на очах.

На це не вистачить фінансових ресурсів. Навіть за найбільш оптимістичними підрахунками, лише в столиці, якщо повернути у комунальну і державну власність всі історичні споруди в критичному стані, фінансування їх відновлення розтягнеться щонайменше на 20 років.

За цей час будівлі остаточно розваляться і не будуть врятовані. Якщо ж не робити нічого, то аналогічний процес пройде за бездіяльності їх приватних власників. Може здатися, що виходу немає, проте це не так.

В Україні законодавчо закріпленою є практика реновацій історичних будинків. Коли фасад споруд залишається незмінним – тобто реставрується, а внутрішній об’єм змінюється у відповідності до потреб.

Таким чином, будь-яке українське місто може зберегти свій історичний вигляд, але позбавитися від будинків в критичному стані. До слова, реновації історичних споруд популярні в Німеччині, Австрії та низці інших європейських країн.

Завдяки цьому вони не змінюють вигляд міст, зате покращують конкретні експлуатаційний характеристики старих будинків.

Проте в Україні запуск процедури реновації є дуже важким для власника і тривалим. Всі роботи треба попередньо узгодити у цілому ряді інстанцій.

При цьому деякі з них можуть бути категорично проти будь-яких дій, окрім реставрації. Тобто, незважаючи на існуючий механізм, власник усе одно потрапляє в глухий кут.

Звичайно, для деяких окремих споруд прийнятним може бути виключно варіант реставрації. Тобто відновлення будівлі до її первинного вигляду. При цьому питання власності може вирішуватися по-різному.

У деяких випадках можливо розглядати повноцінний викуп споруди у комунальну чи державну власність – або за проіндексованою вартістю приватизації, або за поточною ринковою ціною з урахуванням стану споруди. В інших – консенсус між власником і владою.

Наприклад, в залежності від вартості відреставрованої споруди, а також грошей на її відновлення, частину будинку у майбутньому можуть займати експозиції, креативний простір, зали для безкоштовних лекцій та інші громадські приміщення. Тоді як уся інша будівля буде знаходитися у розпорядження її приватного власника.

Одночасно для всіх інших будинків власники мають отримати свободу – робити що завгодно за умови збереження фасадів і зовнішнього вигляду споруд.

Більше того, якщо у міста, в комунальній власності якого знаходиться будівля, немає грошей на відновлення занедбаної споруди – її треба передавати в приватні руки навіть за 1 гривню на умовах реновації.

Наприклад, зараз у Львівській, Тернопільський області або на Закарпатті просто стоять і руйнуються замки 13-18 сторічь. Тоді як в приватних руках вони могли б стати чудовими готелями, комплексами відпочинку або великими тематичними розважальними центрами.

Для регіонів та їх жителів це означає прихід інвестицій, а також високі потенційні надходження від туризму. Глобально ж – це збереження величезної історичної цінності, яка при будь-якому іншому сценарії буде безповоротно втрачена.

Україна має нарешті виробити єдиний механізм для поводження з усіма історичними будівлями в критичному стані. За деякими виключеннями, власникам треба дозволити на власний розсуд проводити реновації – за єдиної умови збереження фасадів.

Серед переваг такого підходу – повна і абсолютна прозорість. Також процес буде універсальним – однаковим для будь-якого міста в Україні.

Нарешті, замість повної руйнації історичних споруд вдасться врятувати їх зовнішній вигляд, а самі споруди перетворити на культурні та громадські осередки.