Українські будівельні норми: як із перепони зробити трамплін

Подібний підхід успішно діє в США та країнах Європи, що вирізняються високою інноваційністю галузі будівництва.

Комітет Верховної Ради підтримав проект Закону №1052 про внесення змін до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві. Якщо депутати остаточно проголосують, це забезпечить перехід від старого розпорядчого методу розробки будівельних норм до параметричного, поширеного у розвинутих країнах світу.Насамперед, це дозволить будівельникам самостійно визначати застосування технологічних і конструктивних рішень зважаючи на функціональність об’єкта, комфорт і безпеку його користувачів.

Діючі в Україні державні будівельні норми розроблені за радянським розпорядчим методом. На відміну від США, Канади та країн ЄС, де будівельні норми є параметричними і вимагають враховувати виконання тих чи інших функцій майбутнім об’єктом, в Україні вони передбачають безальтернативний опис будівельного процесу. Як результат, часто будівельникам не дозволено використовувати новації. Вони стають заручниками старих та неефективних інженерних рішень. Це стосується навіть таких підходів, які вже десятки років успішно впроваджуються за кордоном.

Розпорядчий метод формування  українських будівельних норм полягає у їх нормативному характері, який передбачає поелементний опис об’єкта нормування (встановлюються конкретні рішення, конструкції, матеріали, які не передбачають альтернатив). Наприклад, якщо міститься положення про те, що ширина проїзду має бути 6 метрів, це означає, що у будівельника немає опції зробити його вужчим або ширшим. Хоча, враховуючи сценарії використання споруди у майбутньому, оптимальні розміри можуть бути зовсім іншими. Та навіть незважаючи на це, будь-яке відхилення від точної цифри вважатиметься порушенням.

Більша частина діючих в Україні будівельних норм були розроблені за радянських часів. По-перше, за десятки років значно змінилася технологічна складова будівництва. З’явилися нові матеріали, інструменти і технології, використання яких не передбачено застарілими будівельними нормами. Через це часом стаються зовсім парадоксальні ситуації, коли неможливо застосувати перевірені за кордоном рішення, бо про них не згадано в нормах. 

По-друге, за радянських часів застосування будівельних норм було важливим інструментом стандартизації. Завдяки ним заводи випускали однакову продукцію, а проектувальники і будівельники по всій країні могли не перейматися щодо деталей і просто виконувати наявні інструкції. Такий підхід відповідав тогочасним потребам і забезпечував стабільну якість для усіх робіт. 

Проте зараз в Україні більшу частину об’єктів будують приватні замовники і підрядники. Компанії конкурують між собою за показниками якості, функціональності та вартості спорудження. Ось чому фірмам так важливо мати змогу використовувати технологічні рішення, що здатні зробити їх послуги вигіднішими у порівнянні з конкурентами.

Більше того, зараз побажання замовників будівництва часто переважають вимоги, закріплені в будівельних нормах. Тобто замовники прагнуть отримати вищу якість, а також додатковий функціонал об’єктів. В цьому випадку, будівельні норми стають вже не гарантом стабільної якості, а навпаки унеможливлюють врахування усіх побажань.

У свою чергу, перехід до параметричного методу,який передбачає встановлення цілей чи параметрів безпеки, функціональності та якості об’єкта (певного критерію, вимоги до експлуатаційної характеристики та/або її показників), дозволить замовникам і проектувальникам фокусуватися на необхідних функціональних індикаторах, а також показниках безпеки. Тоді як вибір конкретних технологічних рішень не буде обмежений. 

Будівельні норми мають стати інструментом контролю ризиків, пов’язаних із загрозою здоров’ю та життю людини.  Запровадження параметричного методу в якості концептуальних засад розвитку системи технічного регулювання дозволить створити гнучку систему формування вимог. Також це дасть змогу встановити нові пріоритети у прийнятті технічних рішень, спрямованих на забезпечення виконання основних вимог безпеки. 

Ключовими фігурами у такому випадку стають проектувальник та замовник, тобто відповідальний виконавець. Cаме вони несуть відповідальність за прийняте рішення щодо способу виконання обов’язкових вимог. Таким чином відбувається переміщення ваги прийняття рішень з державного регулювання до публічного.

Подібний підхід успішно діє в США та країнах Європи, що вирізняються високою інноваційністю галузі будівництва. А з прийняттям проекта Закону №1052 про внесення змін до Закону України "Про будівельні норми" щодо удосконалення нормування у будівництві, він буде застосовуватись і в Україні. З одного боку, це посилить відповідальність будівельників за конкретні функціональні характеристики нових споруд, як, наприклад, їх безпека чи інклюзивність. З іншого, він дасть можливість компаніям застосовувати будь-які сучасні технологічні рішення та ефективніше використовувати наявні ресурси.