Власник сторінки
економічний експерт, екс-голова правління Юнекс Банку
В журналі Гроші - про те, чому монетарна політика Нацбанку стримує зміцнення гривні і кредитування економіки.
У п'ятницю, 13 липня, хіба тут не повіриш у нечисту силу, правління Національного банку ухвалило рішення про підвищення облікової ставки до 17,5%.
Вже впродовж багатьох років, із особливим завзяттям – останні три роки, керівництво Нацбанку намагається довести, що воно своєю монетарною політикою, ім’я якій інфляційне таргетування, здатне забезпечити довгострокову інфляційну стабільність гривні.
Скажу відверто, вже не пам'ятаю, скільки десятків і навіть сотень разів я пояснював у ЗМІ, у виступах на конференціях і різних «круглих» столах, в аналітичних записках владі, що неможливо забезпечити суто монетарними методами довгострокову стабільність національної валюти у сировинній (переважно) економіці, з повсюдним пануванням монополій із державним регулюванням цін. Від слів «узагалі» і «ніколи».
Безліч разів на основі даних Держстату та НБУ мусив показувати, що істотні коливання цін виробників і цін споживчих товарів і послуг у нас мають переважно немонетарний характер. І ці коливання Нацбанк не може приборкати за допомогою своєї монетарної політики.
Мало того, монетарна політика, яка передбачає високі відсоткові ставки, вбиває будь-які можливості для подолання сировинного статусу економіки. В першу чергу від політики високих відсоткових ставок страждають переробні галузі. Ціни на їх продукцію не такі нестабільні, як це відбувається з сировиною та напівфабрикатами. Переробні підприємства не можуть, залежно від рівня цін на сировинних ринках, так швидко скоротити або наростити виробництво і так само швидко підняти або зменшити ціни на свою продукцію.
Тому коли відсоткові ставки стають занадто великі, підприємства переробних секторів економіки змушені відмовлятися від банківських кредитів.
Керівники НБУ, які з розумними обличчями розповідають, що, підвищуючи облікову ставку, а в перспективі мають намір приборкати високий рівень інфляції, мені вже давно нагадують кравців, які шиють одежу на голого короля.
Вони не можуть зробити гривню стабільною монетарними методами, але збільшуючи облікову ставку і ставку за своїми депозитними сертифікатами вище за певний ріень, роблять ще менш доступними кредити саме для переробних підприємств.
За таких умов бізнес припиняє реагувати на монетарну політику центрального банку. Яка різниця, які відсоткові ставки за кредитами, якщо їх рівень вбивчий для реального сектора?
Для тих виробництв, розвитку яких держава мала б сприяти, банківські кредити абсурдно дорогі і фактично мають заборонну вартість. У підсумку, ми спостерігаємо, як обсяг кредитів, що видають підприємствам, падає четвертий рік поспіль. Тобто НБУ своєю монетарною політикою не лише за останні роки, а упродовж, мабуть, усіх років незалежності, цілеспрямовано нівелює можливості для розвитку переробних виробництв і малого бізнесу. І після цього варто запитати, чому Україна майже цілком перетворилася на державу з сировинною економікою, і чи готові іноземні компанії інвестувати в переробні підприємства, коли кредити на поповнення оборотних коштів для них в принципі недоступні?
Проте ця політика є нейтральною або цілком прийнятною для сировинних галузей економіки. Які, як я вже зазначав, продукують низький рівень зарплат і доходів населення. А це, в свою чергу, збільшує в індексі споживчих цін та індексі цін виробників частку сировинних галузей, ціни на продукцію яких залежать не так від монетарної політики Нацбанку, як від цін на сировину на міжнародних ринках.
У підсумку, НБУ всі ці роки не те що не сприяє зростанню можливостей для використання монетарних інструментів, а лише скорочує їх.
Хоча вся економічна логіка підказує, що економічна політика держави, включаючи уряд, центробанк і парламент, має бути підпорядкована створенню сприятливих умов ведення бізнесу, боротьбі з монополіями і картельними змовами, розвитку конкурентної економіки зі значною часткою переробної промисловості і наукомістких виробництв. Але, на жаль, уряд дуже мало робить для вирішення цього завдання. А Нацбанк взагалі робить прямо протилежне тому, що повинен.
Політика високих ставок – це як сильнодіючі ліки. Після вживання упродовж тривалого часу їх лікарські властивості вже припиняють діяти на хворий організм. Навпаки, таке лікування починає пригнічувати його, завдаючи лише шкоди.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.