Розлучення за розрахунком

Останнім часом «Нафтогаз України» все більше нагадує безпорадну дружину, з якою вирішив розлучитися чоловік.

Проте вона все ніяк не хоче миритися з майбутнім розлученням і все сподівається повернути свого благовірного черговими обіцянками «безтурботного сімейного життя» у перспективі. За останні роки постійної економічної кризи ми вже якось встигли звикнути до того, що енергетичні тарифи в наші державі постійно лише зростають. І от вже другий місяць поспіль ціни на газ для промислових споживачів в Україні знижуються. У квітні Нафтогаз знизив їх більш ніж на 10%, у травні – ще на 3%. Проте у структурі тарифу більше 80% становить вартість придбання газу за кордоном. І вона лише зростає: якщо минулого року Україна закуповувала газ по 185 дол., а вже цього року НБУ спрогнозував підвищення ціни на 23%, до 243 дол. Тому очевидних підстав для зниження тарифів начебто немає, особливо для найбільш дисциплінованих та платоспроможних споживачів газу, якими завжди були промислові підприємства. Проте певна логіка у «нелогічній» поведінці «Нафтогазу» все ж є…

Економіка має бути економною, а енергетика – ощадливою

Основна причина такої дивної поведінки газового монополіста стає зрозумілою, коли динаміку тарифів співставити з обсягами споживання «блакитного палива». А вони у нашій державі за останні роки невпинно скорочувалися. Особливо у промисловому сегменті. Ті підприємства, які зуміли вижити коли ціна газу перевищувала планку у 400 дол. за тисячу кубометрів і вище, почали успішно запроваджувати енергоощадні технології та позбавлятися від енерговитратних виробництв. Наприклад у металургії основним замінником газу у доменному виробництві стали пиловугільні установки, які масово будувалися на заводах Метінвесту, ІСД та інших. Такі проекти потребували багатомільйонних інвестицій і їх використання було рентабельним навіть тоді, коли слідом за котируваннями нафти ціна газу поповзла донизу. Ще більш актуальними пиловугільні установки стали відтоді, як газові тарифи знову поповзли догори. У підсумку, ще до того, як Нафтогаз вирішив у квітні та травні знизити тарифи на газ для промисловості на декілька відсотків, споживання цього газу у металургійному виробництві знижувалося: у лютому – на 12,5%, у березні – взагалі на 20%! За весь минулий рік споживання газу металургією України знизилося на 14%, а тут, лише у першому кварталі – такий енергоощадний ривок!

Гра на випередження

Звичайно, крім металургійної галузі у числі стратегічних споживачів «Нафтогазу» ще є декілька категорій: теплокомуненерго, виробники добрив та хімічна промисловість. Однак і вони вдалися до заходів жорсткої економії. А для хімічного виробництва ціна газу вища за 200 дол. взагалі вбивча: продукція виготовлена з такої дорогої сировини немає жодних шансів на експорт. Саме тому за останні п’ять років споживання газу промисловими споживачами в Україні скоротилося втричі, з 15,883 до 5,531 млрд. кубометрів. І тому «Нафтогаз України» опинився у досить цікавому становищі: платоспроможні промисловці відмовляються від купівлі газу, населення переходить на утеплення приміщень та енергоощадні пристрої, а зростання тарифів лише примножує число неплатників. І тому вже незабаром газовий монополіст, що віднедавна почав малювати прибутковість у своїх звітах може залишитися з газом, який нікому буде продавати. Стратегію потрібно змінювати і я думаю керівництво «Нафтогазу» це усвідомлює, просто ще й досі, як заміжня пара, яка прожила разом багато років, просто не може так взяти і все обірвати, звичка вже така, нічого не поробиш. І саме тому нинішня політика зниженні промислових газових тарифів – це така собі гра на випередження, щоб уникнути ситуації, коли за продаж газу Нафтогаз буде змушений приплачувати «бонуси» та премії…