"НІКЧЕМНЕ" ПРАВО - ПРАВО Є, ТОЛКУ НЕМАЄ

право на захист своїх інтересів в суді передбачене Конституцією України у платника податків є, ось тільки скористатись їм можна… після вироку суду

Стаття 86.9. Податкового кодексу визначає, що у разі, якщо грошове зобов'язання розраховується контролюючим органом за результатами перевірки, проведеної на підставі постанови слідчого (слідчого судді, прокурора), податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким контролюючим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим контролюючим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили.

Розберемо наслідки застосування вказаної норми детально на прикладі.

Завзятий працівник Міністерства доходів відпрацьовує діяльність платника податків і раптом… «адреса масової реєстрації». Отже , автоматично, працівник з величезною радістю, не знаходить цього платника за місцем реєстрації. Далі він так завзято намагається «розшукати» службових осіб цього платника, що це також дає позитивний для нього результат. Натхненний «наполегливою працею» він вибирає підприємства контрагентів, які спрацювали на «потрібну» суму із сумнівним платником. Свої дослідження він викладає в рапорті, як аналітичні висновки.

На радість інших учасників «регати» вказана інформація, у відповідності до прогресивного КПК, є повідомленням про скоєння кримінального правопорушення, і тому новими учасниками швидко приймається естафета полювання «на контрагента».

Після внесення відомостей про кримінальне провадження до реєстру на арену виходить ревізор, йому вручається постанова, по якій призначено перевірку. В постанові зазначається, що відсутній за місцем реєстрації платник постачальник є особливо небезпечним рецидивістом, а цього достатньо, щоб ревізор власним поглядом визнав податкові накладні, які внесені до реєстру ПДВ, недійсними, а господарські операції нікчемними. 

І тут починається головне. У відповідності до статті 86.9 Податкового кодексу, за результатами перевірки податкове повідомлення – рішення не приймається. Адміністративним судом всіх ланок одноголосно визначено, що акт перевірки не породжує будь-яких наслідків для платника податків, а тому не є дією органу владних повноважень, яку може бути оскаржено. Новий КПК не дає можливості оскарження зареєстрованого кримінального провадження.

Захисники правоохоронної системи скажуть, що кримінальне провадження не ґрунтується лише на висновках податкового ревізора інспектора, а наявність кримінального правопорушення може підтверджуватись іншими об’єктивними доказами по справі. Але, об’єктивна сторона складу злочину за статтею 212 ККУ полягає в нанесенні державі збитків у вигляді несплати податків, а зафіксувати такі збитки може лише акт податкової ревізії. Тобто акт перевірки - це той самий головний доказ, який повинен підтверджувати наявність суспільно небезпечного діяння.

Також звучить аргумент, що захист платника податків відбувається протягом досудового слідства та в суді, і платник податку не позбавлений права вимагати проведення судово-економічної експертизи. Але цей аргумент також не аргумент. Всім відомо, що державу поглинає донарахування на підставі актів «нікчемності». Призначення судово-економічної експертизи в НДІСЕ не дає шансу платнику податків, адже в такому акті перевірки ревізором зроблено правові, а не економічні висновки, що унеможливлює проведення об’єктивної експертизи. Інколи слідчі підрозділи самостійно призначають експертизу, маючи на меті закріпити слабенький акт перевірки, і тоді трапляються непоодинокі випадки експертних висновків, зроблених приватними організаціями.    

Отже, суб’єктивні висновки ревізора, викладені в акті перевірки, яку призначено за постановою слідчого судді (слідчого, прокурора), платник податків має можливість оскаржити лише після прийнятого податкового повідомлення-рішення, яке у відповідності до вищезгаданої статі кодексу буде прийнято після набрання законної силу вироку суду, на хвилиночку, за ухилення від сплати податків.

Зрозуміло, що оскарження в порядку адміністративного судочинства висновків, зроблених про нікчемність господарських операцій після набрання законної силу вироку суду за ухилення від сплати податків є такою ж нікчемною спробою, як і самі висновки ревізора.

Отже факт, стаття 86.9. в кодексі існує, практика застосування такого алгоритму також.

Враховуючи вищевикладене, право на захист своїх інтересів в суді передбачене Конституцією України у платника податків є, ось тільки скористатись їм можна… після вироку суду по кримінальному провадженню.   Хіба потрібне таке право?

З таким риторичним питанням та повідомленням про невідповідність норми 86.9. Податкового кодексу статті нормам статті 55 Конституції України рік тому автор звернувся до профільних комітетів Верховної Ради України: з питань з питань фінансів, банківської діяльності, податкової та митної політики - голова комітету Хомутиннік В.Ю., з питань правосуддя - голова комітету Ківалов С.В., з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності – голова комітету Швець В.Д.

Але в черговий раз побачив традиційну бюрократичну «відкличність», листи дружньо було направлено до податкового органу (ДПС України на той час), від якого надійшла не менш традиційна відповідь.

Потім було і Конституційне звернення, але не варто гаяти на нього час, адже дослівно з листа:   «відповідно до вимог статей 147, 150 Конституції України, заповнення прогалин у правовому регулюванні не належить до повноважень Конституційного Суду України».

Отже, ці прогалини в законодавстві потрібно обов’язково і негайно залатати, адже право на захист, яким можна скористатись лише після вироку суду, має ознаки нікчемності.