Як у Єнакієвому не допустили проведення маршуПавличенків.Розповідь організатора

Почалося все з однієї ідеї хлопців, які створили зустріч соцмережі «ВКонтакте» на підтримку родини Павличенків. У місті, Єнакієве, є свідомі люди, які підтримали цю ідею і вона почала розгортатися...

Усе йшло до того, що акція таки пройде, залишалося владнати тонкощі. Треба було подати повідомлення до Міської ради. У хлопців, які організовували зустріч в інтернеті, почалися непорозуміння з батьками, тому я вирішив допомогти.

Перший раз пішли ми 4 січня 2013 року. Нам сказали «йдіть, туди й туди», а там відповіли «йдіть вже туди та туди». Ось тут я зрозумів, що став героєм мультфільму «Дванадцять подвигів Астерікса», а саме сьомого з них, під назвою «Отримання довідки» .

Прийняти вони мене відмовилися, тому я вирішив відправити їм листа з повідомленням про вручення.5-7 січня були вихідними. 9 січня я знову пішов до міської ради з конституцією України.В приймальні мені сказали зайти до 421 кабінету, я пішов туди, простояв деякий час. Коли повернувся і пояснив, що на місці нікого нема, мене відправили домовлятися до начальника Вознесенського парку, мовляв, у нас усі заходи проходять там.

- Мені не потрібен парк, я буду проводити марш там, де я вас про це попередив. Є стаття в конституції України, давайте я вам покажу, – справедливо обурююсь я.

- Не треба мені нічого показувати.

- Прийміть мою заяву.

- Я нічого не буду приймати, – з криками та вереском відповіла чиновник, хоча я розмовляв з людиною спокійним тоном.

- Скажіть ще раз, що ви не будете приймати заяву, – відповідаю я, діставши телефон та увімкнушви запис відео.

- Я нічого не буду робити, я не зобов'язана. Йдіть до канцелярії, всі питання туди.

- Добре.

Заходжу в канцелярію, даю заяву, мені кажуть, що отримали мій лист, якщо щось буде, повідомлять.

10 січня мені телефонують з Укрпошти та кажуть, що прийшло повідомлення про вручення листа (майже тиждень воно йшло 500 метрів)

Через десять хвилин телефонують з міської ради та питають, як мені краще забрати листа. Кажу, що сам заберу. Приходжу туди, забираю два аркуші, на яких написано незв'язані речі. В кінці повідомляється, що міська рада пропонує провести марш у парку Вознесенського.

Ну запропонувала то й запропонувала. До того ж, ні штампу, ні дати, ні реєстраційного номеру не має, тобто й документ наче і не документ насправді.

Дорогою з міськвиконкому мені телефонує заступник начальника міського відділення міліції та каже, що нам треба поговорити.

- Давайте телефоном.

- Ні, це не телефонна розмова.

- Про що розмовляти?

- Про захід, кількість людей, маршрут.

- Я в заяві все вказав.

- Я вас чекаю.

Потім ще раз і ще...

«Дима, ну очень нужно поговорить. Это же тебе нужно не меньше, чем мне», так він говорив, щоразу, коли мені телефонував.

На його дзвінки відповідати перестав. Не пройшло й півгодини, як телефонує мати і питає, чи не маю я проблем з міліцією. Вони приходили туди, де я був раніше прописаний, потім поїхали туди, де прописаний зараз. Врешті решт, вийшли на мене через мого дядька міліціонера, який сказав їм, що я його родич і зі мною треба легше. Після цього я зустрівся з тим працівником МВС. Він попередив, щоб усе було по «фен-шую», інакше мене поставлять у той кут, де я зав'яну.

Наступного дня, коли я проходив маршрутом, яким мала проходити акція, о 16 мені телефонують і кажуть, що на мене подали в суд щодо заборони мирної ходи.Суд на 17 годину. Через півгодини телефонує цей заступник, каже що знову треба зустрітися. Зустрічаємось. Мені вручають повістку й інші папери. Я їх підписую. Приходжу додому, читаю.

Основна суть така: я 9 січня подав заяву про проведення мітингу в підтримку родини Павличенків. 10 січня Партія регіонів подала заяву про проведення мітингу зі звукопідсилювальною апаратурою В ПІДТРИМКУ НЕЗАЛЕЖНОСТІ СУДДІВ.

І найцікавіше: міська рада, в якій знаходяться люди ЗАБОРОНЯЄ проведення мітингу Партії регіонів і мені. Звісно ж, незалежні судді донецького адміністративного суду, визнали позов і ухвалили його.

О 23:00 до мене приїхав такий самий незалежний виконавчий орган, який після мого зауваження на те, що в них ручки з символікою ПР, бігали шукати декілька хвилин звичайну ручку.

Наступного дня до моїх родичів прийшли працівники карного розшуку, я ж терорист тепер. У нас усі терористи, хто хоче висловити свою думку. До моїх батьків приходили з міськвиконкому і розповідали, який я поганий, що потрапив під вплив інших людей.

Коли я вийшов з дому, то побачив, що через усе місто у напрямку місця, де мав відбутися марш, їздили міліцейські машини. Приїхавши на місце збору, щоб попередити людей, які не знали про заборону маршу, побачив безкоштовну театральну виставу. Тоді ще не знав, що мені дісталася роль головного актора. Навкруги працювала уся техніка міста, вони дуже старанно пересували сніг з місця на місце. Так старалися, що аж бордюру трохи посунули.

Дуже хотілося б дізнатися скільки людей було долучено до того, щоб ця акція не відбулась.

ДАІ по всьому місту, десятки машин з міліцейськими номерами, автомобілі патрульної служби, автобуси, десятки тонованих машин з цікавими комбінаціями номерів. Люди, які нібито люди, а через секунду з'являється фотоапарат і тебе фотографують. Новообраний мер Олійник, також порадував нас своєю присутністю.

Як тільки-но я вийшов повідомити людей, які пройшли через цей сьомий рівень пекла на марш, мене одразу ж атакували «шуліки». Із запитаннями, що я тут роблю. Склали акт, що я знаходився тут, щоб повідомити людей.

Знайшли двоє свідків «покращення».У ПР улюблена забава, знайти алкоголіка, який все підтвердить. Таких знайшли уночі, коли вручали постанову суду,так і зараз – двоє «тверезих» автопілотів.

Після цього дня я зрозумів, як в нашій країні роблять терористичні акти. Але ця система настільки гнила, що людина з нормальним зором, окрім спектаклю нічого не побачить.

І я дуже хочу, щоб усім сліпим дістались окуляри. Планувалася звичайна хода на 50 осіб про яку б через кілька днів уже б всі забули. А отримали безліч людей, які бачать, як працює наша держава.

Влада або застрягла у часі або свідомо повертається до СРСР. Але ми, народжені в незалежній Україні, не допустимо цього.

Хочу дуже подякувати усім людям, які підтримували мене увесь цей час: окремо фанатам МФК Єнакієвець та «Свободівцям».

Джерело: gloomymastif-creacion.blogspot.com