СВОБОДА БРЕХНІ

«Добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре мислить». А.А. Грановський

За лаштунками історичного, іноді трагікомічного театру, а можливо і фронту життя залишаються війни, диктатори, універсали, закони, герої та концепції світобудови. Еволюціонуючо-регресуючий шлях людства загалом і окремого індивідуума від народження і до тризни – явище глибоко сакраментальне. Та немає нічого нового нині під Сонцем: людське середовище підносить і скидає кумирів, складає міфи, пише картини, творить закони, а ще… знищує, грабує і ґвалтує собі подібних. На мою думку, власне ці та багато інших контрастів і є акцентами суспільно-політичної моделі людства. Основну, я б сказав провідну, функцію  становленні та ствердженні суспільства виконує звичайно ж журналістика. Отже пропоную крізь призму реальності спробувати розібратися з буденним і одночасно унікальним явищем, «українська журналістика».

            Перш за все, вважаю за необхідне, виділити основні характеристики, котрі на мою думку визначають рівень класної журналістики, тобто складової яка має бути притаманна сучасному комунікатору.

            ХАРИЗМА

            Харизма є у сильної, яскравої, неординарної особистості. Бути харизматичним означає індивідуалістом, лідером, першопрохідцем. Харизма – це цілісність, впевненість, у певному сенсі – довершеність. З рештою, це якість, яку не можна відібрати чи купити. В ідеалі такі особистості абсолютно вільні від грошей, вказівок та обставин. Це люди зі стрижнем в середині, із Внутрішньою Монголією, дуже особистісною думкою. Спілкування з ними – неоціненний досвід і надзвичайне задоволення.

            Та чи багато журналістів в Україні можуть дозволити собі демонструвати харизму? Навряд…

            ОСВІТА

            Освічена людина має грунтовий базис, який протягом професійної і життєвої діяльності удосконалює. Щодо професійної освіти це поле для широкого дискусу, адже не секрет, що сьогодні в журналістиці багато математиків, фізиків, юристів, і нерідко вони є прикладом професіоналізму. До того ж, якщо журналісту пощастило потрапити у пристойну редакцію, вона обов»язково  вкладатиме гроші в інтелект. Прогресивні власники ЗМІ винаймають спеціалістів, які проводять тренінги, семінари, конференції. Деякі керівники збагнули, що економити на освіті журналіста, значить економити на якості комунікативного засобу. Нажаль, дуже мало сьогодні таких «продвинутих» медівників. В основному «совєтський» менталітет програмує установку на «відібрати і привласнити».

            А це, в свою чергу, продукує ставлення журналіста як до чорної робочої сили з усіма відомими наслідками.

            ПРОФЕСІОНАЛІЗМ

            Скільки про нього сказано і написано! Насамперед, це наявність великого IQ, таланту, вміння орієнтуватися в ситуації, коли хочете, дар миттєвого реагування на подію, передбачити, працювати на випередження, бачити перспективу, знання мов, бажання освоювати і здобувати. Ну, звісно ж, професіоналізм – це власний стиль, особливий почерк, гостре, а іноді іронічне перо.

            Чи стоїть професіоналізм на чильному місті серед нинішніх журналістських чеснот? Навряд…

            МОРАЛЬНІ ЗАСАДИ

            Це вже як доля дала! Але існує неписана вимога – не переступити. Власне, оце внутрішнє табу не дозволяє журналісту займатися «проституцією», бігаючи від одного господаря до іншого, більш олігархічного. Моральні засади апріорі передбачають повагу до себе, а відтак – до інших. Журналіст з моральними принципами за будь-яких обставин відстоюватиме власну думку і найголовніше – нестиме до глядача, слухача і читача правду.

            Втім, поняття «чесність» сьогодні звучить дивакувато. Хіба – ні?

            ПОЗИЦІЯ

            Підкреслюю: чітка, стійка позиція, а не улесливі реверанси, не взаємовигідний тандем «Господар - Писака».

            А тепер пропоную спробувати додати до зазначених характеристик особливе ставлення до грошей і місце такого журналіста в суспільстві. Як правило, на першому місті – професія. Але той, хто має відчуття власної гідності, у кого низькі больові пороги «мусить тікати від життя та дріб»язкового побуту» бо вони розносять життя митця на частки. Митець мусить як Демокріт, виколювати собі очі, щоб нарешті заглянути в середину суті аби пізнати істину життя. Парадокс даної ситуації в тому, що пізнавши істину, сформувавши систему координат, журналіст висуває певні умови перед роботодавцем, колегами і соціумом. І тут на нього очікує найбільший удар. Всі три перераховані категорії неспроможні оцінити і сприйняти такого журналіста, тим більше – впустити у свій мікросвіт. Такий він їм не потрібен. Адже у них існують шаблони, стереотипи, а в нього – харизма, позиція, мораль. Вони думають – Як сказати, а він – Що… Вони задовольняються Свободою Брехні, а він шукає -  Істину. Якось розв»язати цей конфлікт і утвердити чесну професійну журналістику намагалися фрілансери, але не вдалося. Цей вид не прижився на медійних теренах України – прийшов до нас зарано. Сподіваюся, цій інституції вдасться довести свою спроможність, ефективність і значимість. Я вірю в значимість вітчизняної журналістики.

            Так непомітно ми й перейшли до того свята, яке відзначається сьогодні – День працівників радіо, телебачення та зв»язку. З нагоди цього свята бажаю усім нам – амбіційним і впертим, молодим і нахабним, флегматичним і розважливим, сміливим і відкритим, продажним і прудким, ідейним і затятим, ввічливим і запопадливим, відвертим і діткливим, серйозним і розхлябаним, безшабашним і розгуллям, мудрагелям і миротворцям – Свободи Слова, миру в Україні, любові в серці, віри в душі! Бажаю нам сили духу, щоб завжди опинялися над подією і над обставинами. Бажаю нам стільки грошей, щоб ми не продавалися ніколи і нікому, щоб знали собі ціну і не погоджувалися працювати за копійки, але залюбки безоплатно. Зі святом Вас колеги!