В суді, де всім плювати на вашу біду, бо знають, що з неї вони лише вигоду мають?! В депутатів, які заручившись Вашою підтримкою, розкошують на наших грошах?! Чи в президента, який крім того, як до свого бюджету добавити ще кільканадцять мільярдів доларів, більше ні про що не хвилюється!?!! Одним словом — безвихідь! Тримайтесь, люди добрі, може, через років тридцять й на наші вулиці свято буде!
Давно те було, ще при совку, в 80-ті! В невеликому селі Інгульське, що на Кіровоградщині на базі радгоспу “Інгульський” було створено виправну колонію-поселення №37. Колонія мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання, вміщала в себе до 250 засуджених.
Людям новострій в радість: робочі місця, тай село тепер знатимуть на усі усюди, ще й можливі часті перевіри колонії можуть спровокувати відбудову самого села.
Територія колонії займає понад п'ять тисяч гектарів. Колонія продовжує займатись, як і радгосп "Інгульський", сільським господарством, переважно землеробством та молочно-тваринним напрямками.
Лише в 1999 р. в установі були відкриті підсобні промисли, а саме: почала працювати олійниця, пекарня, цех по виробництву шлакоблоку. Роботи вистачало всім.
Не довго тішились мешканці села. З владою в Україні, змінювалась влада на місцях. У різні роки установу очолювали: М. Я. Стрілецький, П. В. Єщенко, В. В. Кондрашов, П. В. Єщенко, В. В. Козінов., А. М. Шевчук. Кожен править по своєму і то є прийнятним та зрозумілим. Однак коли в жовтні 2010 року начальником Устинівскої виправної колонії УДДВП України в Кіровоградській області (№37) став майор внутрішньої служби Салов Сергій Віталійович, життя в селі пішло шкереберть і за два роки його правління перетворилось на пекло!
Жителі села розповідають, що через Салова Інгульське перетворилось на зону відчуження: тепер село оминають десятою дорогою, а ті жителі, хто ще мають трохи здоров'я, тікають з горе-села, світ за очі. Молоді — одиниці, одні пенсіонери, та й ті не виходять з хатів, сидять за трьома замками та закритими шторами!
А справа ось в чім:
Розпочалось все з того, що Сергій Віталійович, дорвавшись до влади, взявся розтягувати на металобрухт сільські ферми, лікарню, колишній побутовий комбінат. Не було б претензій, якби ці будівлі були в занедбаному стані, а вилучені кошти йшли на покращення інших адміністративних будівель села. В такому випадку люди б йому ще й допомагали!
Добротні труби, шифер, балки та інші будівельні матеріали вивозяться вночі вантажівками, а пустоші залишаються розтягненими посеред села. На місці злочину (а це і є злочин: розкрадати чуже майно, присвоюючи чужі кошти) залишаються лише незагорнуті рови та катакомби — Салову на них байдуже, хай там хоч голову хтось собі зверне.
Центр села - ніби після війни, жителям села доводиться проводити своїх дітей в школу, що знаходиться неподалік, аби школяр не впав в глибокі ями, чи не потрапив до обвалів глиняних ровів.
Після того, як Салов “почистив” в селі, все що тільки міг і хтів, він взявся до металевої огорожі, що була побудована навколо танцювальної площадки. Люди обурені: хіба Салов якимось боком причетний до цих будівель чи того ж самого металевого паркану? Хіба він щось доклав до цього майна? Яке право він має позбувати селян важливих споруд та збагачуватись за рахунок чужої праці? Скоро дійде до того, що й дерев'яний паркан навкого кладовища позриває!
Сільський голова мовчить — йому неприємності не потрібні!
Жителі села звертаються до різних владних інстанцій, однак прізвища свої називати бояться, бо знають — Салов буде мститись!
Салов Сергій неодноразово погрожував селянам фізичною розправою: як тільки хтось погане “пискне” в адресу начальника колонії, так одразу до них додому навідуються засудженні (б'ють вікна і обличчя, ламають паркани і людські кістки...).
Люди налякані, закриваються в хатах навіть вдень, бояться ходити по селі, збирати урожай, спілкуватись...
І може зробили б революцію, власними силами не дали б розібрати на брухт лікарню й ферми, вигнали не лише з села, а й за межі облості бандюка-Салова, та бояться, бо в колонії сидять тепер і гвалтівники і вбивці, які можуть раз і назавжди помститись за начальникову образу.
А виконують Салові забаганки в'язні не з любові до нього, а з власної користі: налякаєш добряче отого балакучого сільського діда — тиждень матимеш добавку до їжі.
Загалом ті в'язні, які мають на волі непогану фінансову підтримку з боку родини, живуть кошерно на зоні. “Відбашляють” добру частину начальнику, от і мають надійну “кришу”. Такі “пільгові” зеки мають право вільно користуватись мобільним телефоном, вживати спирте та наркотики (доставлені їм тим же начальником), прогулюватись та, навіть, ночувати в селі без супроводу контролерів та охоронців. До них “на свіданку” привозять проституток, а побачення з родиною може тривати тиждень, замість дозволених три дні.
А часті добровільні зеківські внески на вікна та покращення життя колонії дозволяють їм харчуватись так, як не кожен селянин собі дозволить. Салов — барига ще той.
За ті гроші, які зеки дають на вікна вже можна побудувати новий корпус з євроремонтом, але... старенький ремонт як був в колонії, так і залишився. Щоправда, був випадок, коли засуджений написав до прокуратури скаргу за вимагання начальника, то перед провіркою було поставлено декілька вікон нового зразка. На тому все.
Сам Салов проживає в зонівському будинку по вул. Спортивній, 8. Обзавівся служницею в обличі зека, який йому пере носки, труси і їсти готує, до речі, з продуктів , що вираховуються на харчування зеків.
До слова сказано, проживає Сергій Віталійович не сам, а зі своїми батьком та рідним братом. Він їх і на роботу до себе влаштовував: батько — начальник виробництва, брат — завгосп. Мають державний стаж, гарну зарплату, купу надбавок, премій та лівих грошей! Короче, всі кошти проходять через руки сім'ї Салових. Виходить, що клан Салових керує колонією. Заправляють зеками, наживаючись на них добряче.
Був, щоправда, в Сергія Салова гіркий досвід з зеківськими прислужниками: один такий Гена Горовий розбив сімейне щастя Салова — був коханцем його дружини; інший — Рибін, відчувши волю, вкрав в свого ж начальника автомобіль “Ниву”, захопив з собою чимало Саловських грошей і втік. Зловили його десь під Дніпропетровськом, грошей, звісно Сергій Віталійович собі не повернув, зате печінки зеку повідбивав.
А загалом Салов має погану репутаці не лише серед мешканців села, своїх співробітників, а й серед засуджених. Навіть зеки, вважають його неадекватним, підлою, зажерливою особою, яка заради власної наживи — маму рідну продасть.
Ще коли він працював у виправній колонії №6, то став посміховищем для всієї установи: Салов запросто міг принизити свого співробітника (незалежно від служби, віку чи звання) при засуджених, за що неодноразово був післаний до бісової матері як колегами, так і зеками. До прикладу, він змушував співробітниківвилучати в засудженого мобільний телефон, а через деякий час повертати його назад, при цьому ще й вибачатись перед ним, слухати в свій адрес непристойності в присутності зеків. Навряд чи після такого зеки поважатимуть служителів.
Ні при жодному попереднику Салова не було такого, щоб зек залякував молодшого інспектора тим, що Салова останнього порве, як мавпа газету після його скарги. Також не було аналогічних погроз на адресу місцевих мешканців, не було і такого, щоб молодші інспектори вилучали у зеків заборонені предмети, а наступного дня за допомогою начальника установи їм ці речі повертали.
Всім оточуючим начальника, відомо, що Салов отримав своє перще офіцерське звання тільки виключно через те, що своєчасно ” лизнув” пану Михальову дупу й передав у власність управління ДДУПВП культиватор. С тих пір і почалася кар”єра
пана Салова. За допомогою язика шершавого, та прогибів перед керівництвом пан Салов пішов на гору по кар'єрній драбині. От тоді то йому й присвоїли звання “СОСАЛОВА”. Цілком заслужено, як на мене.
Зпрацюватися с горе-начальником ніхто не може, кадровиків змінюють через тиждень - місяць! Воно і не дивно, що всі розбігаються. Хіба можна працювати в такій обстановці. Всім заправляють засуджені, ніхто уже навіть не намагається щось змінити, бо все діється під крилом начальника. Дійшло до того, що все що де «погано лежить» розтягується зеками і все це проходить безпокарано. Зеки можуть цілодобово безприв’язно ходити по селу, скоювати нові злочини, а крайні - лише одна чергова зміна. Правду кажуть риба гниє з голови, але чистять її з хвоста.
Самі працівники установи не приховують, що там процвітає корупція, здирництво грошей за умовно-дострокове звільнення, коли підходить пільгова черга щоб вийти на волю - робиться ряд порушень для того, щоб засуджені платили гроші! З'їздити у відпустку практично нереально, хоча по статті 57 КУ відпустка надається кожному раз в рік на 3 дні. У виправній колонії №37, щоб домогтися відпустки - внесять чималу суму грошей, яка перевищує всі рамки пристойності! Посадові особи користуються своїм службовим становищем: незаконно закривають засуджених в дисциплінарний ізолятор, погрожуючи тим, що якщо вони не будуть виконувати забаганки начальника — не підуть в заслужену відпустку.
Сосалов має бути притягнутий до КРИМІНАЛЬНОЇ відповідальності. Тільки завдяки таким людям, про пенітенціарну систему України складається негативне враження.
На Києвщині, в селі Семипалках був випадок, коли селянин вбив міліціонера й одразу став місцевим героєм! Відчувається, такі герої потрібні в кожному населеному пункті.
Салова к стенке! http://k-stenke.com