"Шестое чувство" або кілька слів про "сміттевий маркетинг"

Як дізнатися що рекламують в флаєрі не беручи самого флаєра до рук. Уроки екстрасенсорики від Хведі Маркетолика. А також деталізація поняття "сміттевий маркетинг" та як він вам допоможе рекламуватися.

Коли ми з дружиною проходимо якого хлопчину чи дівчинку, які в місцях санкціонованого скоплення людей роздають рекламні флаєрочки-листівочки, дружина завжди бере один екземпляр собі і викидає його в найближчий смітник за рогом. Колись я запитав її, навіщо брати рекламку якщо тобою не керує жіноча цікавість. На це вона відповіла що їй «птичку жалко», а конкретно того хлопчика чи дівчинку, яким поручили роздати рекламку і вона таким чином допогає студентам робити їх роботу і заробити копійчину на кіно чи морозиво (а також цигарки, пиво та презервативи).

Знаєте мені, що вона цілком права. Допомогти флаєрам опинитися в смітнику – це, в принципі, і є робота студентів-найманців.

А я от ніколи не беру рекламку, яку мені намагаються всучити молоді особи. Не беру навіть тоді, коли ці особи мають надзвичайно привабливий вигляд і навіть коли посміхаються. У мене є «шестое чувство». Я завжди знаю що рекламують. Завжди! Інколи коли тільки особа з рекламками з’явилась на горизонті, а іноді коли прохожу декілька метрів далі. Я не екстрасенс, наскільки я себе знаю. Не пророк і не провидець. Я просто знаю українців. Лише деякі (дуже незначна частина – культурний прошарок) донесе це рекламне сміття до урни. Більшість викине прямо на тротуар через кілька метрів. Проходячи по асфальту вкритому флаєрками ти вже чудово знаєш, що рекламують якийсь новий ресторан, магазин взуття з шаленим розпродажем, або навіть, як учора, на вул. Урицького – якусь адвокатську контору, що надає знижки 4000 грн. на свої послуги. Хлопчинка впарював листівки всім підряд, як би натякаючи, що адвокатські послуги в нашій країні це те, що потрібно кожному.

Мені подобається місто в якому я живу. Іноді навіть здається, що я його люблю. Цікаво чого його не люблять «бізнесмэни» які рекламують свої товари чи послуги таким чином. Їм хочеться сказати, що у них є 300грн на друк флаєрів та 30-50грн на студента-роздаваку. «Бєшенный рекламный бюджет» який виливається в купи сміття на наших вулицях, завдяки бидлуватій цільовій аудиторії, яка папірець не може донести до смітника. Я зневажаю компанії, що рекламуються таким чином, зневажаю їх самих і їхній бізнес – ось справжня причина чому я не беру флаєрів на вулицях. Я не буду купувати у тих, хто ладен закидати вулиці сміттям, щоб продати на десяток пар взуття більше. До «сміттєвих» ресторанів теж я не завітаю, а те, що я подумав вчора про «сміттєвих» адвокатів з Урицького, взагалі не призначено для публікації широкому загалу.

Дуже хочеться їм сказати: Підростіть вже. Ну хоч трохи підростіть. Знайдіть оригінальні способи проявити себе, їх так багато на справді. Оплатіть найближчий light-box на крайній випадок. В «бєшенный рекламный бюджет» в 350грн ви скоріше всього не вкладетесь і студент не купить пачку цигарок (на жаль), але вам буде за що себе поважати і вас не назвуть «сміттєвим бізнесменом». Рекламуйтесь відповідально.