Корупція в Україні – імітація боротьби

Цей документ, зареєстрований за номером 7495, вніс до парламенту народний депутат від провладної партії – Владислав Лук’янов. Досить оперативно цей закон був підписаний Президентом України і набув чинності після офіційного опублікування 5 січня 2011 року.
   Привертає увагу швидкість, з якою народні обранці розглянули, обговорили та прийняли цей закон, яким, по суті, звели нанівець усі спроби створення антикорупційного законодавства в Україні. А ще цікава ситуація з інформацією, яка мала бути розміщена на офіційному сайті Верховної Ради України щодо хронології розгляду законопроекту та результатів голосування. Так ось – така інформація на офіційному сайті українського парламенту взагалі відсутня. Безумовно, це можна пояснити винятково великим обсягом роботи напередодні свят.
   Звернемося до самого закону, прийнятого так оперативно перед завісою сьомої сесії Верховної Ради цього скликання. Ним визнано такими, що втратили чинність, закони «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про відповідальність юридичних осіб за вчинення корупційних правопорушень» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення». Ці документи відомі як «пакет антикорупційних законів».
   Треба звернути увагу на один момент – на формулювання прикінцевих положень вказаних законів: вони набирають чинності з дня опублікування, однак уводяться в дію з певної дати. Так, зазначені закони були офіційно оприлюднені, а відповідно, набули чинності ще 11 червня 2009 року. До них декілька разів вносилися зміни, а окремі їхні положення навіть були визнані неконституційними. Однак вони не діяли, оскільки дата «введення їх в дію» неодноразово відкладалася – спочатку на січень 2010 року, потім  –  на квітень, і зрештою – на січень 2011 року. Був навіть зареєстрований законопроект Валерія Писаренка, у якому пропонувалося відкласти дату введення в дію всього пакету законів аж на січень 2013 року.
   До речі, положення щодо «набрання законами чинності з дня їх опублікування» і «введення в дію з 1 січня 2010 року» були оскаржені Верховним судом у Конституційному суді України на тих підставах, що Верховна Рада «включила у процес набуття чинності» цими законами всупереч Конституції України «такий елемент, як введення їх у дію». Логіка у міркуваннях Верховного суду, звісно, була, оскільки загальна теорія права, зокрема й права конституційного, не передбачає зазначеного вище розмежування.
   Однак рішенням Конституційного суду від 6 жовтня 2010 року № 21-рп/2010 (справа про корупційні правопорушення та введення в дію антикорупційних законів) згадані вище положення були несподівано визнані конституційними. Причому КС так хитро обґрунтував свою позицію, що знову піддав сумніву свою незалежність та об’єктивність.
   І ось нарешті, незважаючи на всі складності, 1 січня 2011 року ці багатостраждальні закони таки були введені в дію. Втім, діяли вони лише декілька днів – адже 5 січня набув чинності закон, згідно з яким вони втратили чинність. Невже за п’ять днів встигли перемогти всі прояви корупції в нашій державі? Чи парламентарі так злякалися, що таки доведеться відповідати за законом, що вирішили швиденько скасувати цей закон та прийняти новий? Про нього ми детальніше поговоримо іншим разом.