Українська влада: за межами розумного. Частина 1

Вітчизняній судовій системі притаманні високий рівень корупції та бюрократичної тяганини. Українські громадяни змушені роками відстоювати свої права та інтереси. Тому не дивно, що вони дедалі частіше звертаються до Європейського суду з прав людини у пошук

За статистикою, у 2010 році Україна посіла 4-е місце серед країн Європи за кількістю заяв своїх громадян до Європейського суду. І переважна більшість звернень стосується тривалого невиконання рішень національних судів та затягування судового розгляду. Такі обставини підривають авторитет нашої держави не тільки в очах українського суспільства, а й на міжнародній арені.

Втім, навіть отримавши позитивне рішення даної міжнародної організації, українці стикаються з черговою перепоною – українськими чиновниками, які будь-що намагатимуться затягнути процес вирішення питання.

Треба зазначити, що вже п’ять років в Україні діє закон «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», який мав би встановити реальний обов’язок держави виконувати рішення Європейського суду. Проте, на жаль, значна частина положень цього закону так і залишилися на папері.

Такий стан речей не залишився поза увагою європейських інституцій. І в одному зі своїх рішень Європейський Суд зобов’язав Україну протягом року розробити і закріпити на законодавчому рівні дієвий механізм компенсації за невиконання або затягування виконання рішень національних судів. Це рішення Євросуд прийняв 15 січня 2010 року.

Минув рік, протягом якого нинішній владі було явно не до розробки такого механізму. 

Разом з тим, очільники країни чудово розуміли, що відсутність будь-яких зрушень у цьому питанні не залишиться поза увагою Європи і отримає негативні оцінки з її боку, що навряд чи покращить їхній рейтинг за рік до парламентських виборів.

Українська влада вирішила проблему в звичному для себе стилі. За день до кінцевого терміну, відведеного Євросудом Україні, Кабінет міністрів України вніс до парламенту законопроект №7562 щодо гарантування Україною виконання рішень суду – без прив’язки до рішень саме Європейського суду. Можливо, влада таким чином намагалася отримали вагомий аргумент для того, щоб звернутися із проханням пролонгувати термін розробки «дієвого механізму» ще на рік.

Проте Європа все ж дала таким діям (вірніше бездіяльності) української влади свою незалежну оцінку. У січні 2011 року Парламентська асамблея Ради Європи розкритикувала Україну за неналежне виконання рішень Європейського суду з прав людини.

Цікаво, що єврочиновники чекали рівно рік, аби пожурити українську владу. Хоча, можливо, і раніше можна було б зрозуміти, що нічого в цьому напрямку не робиться.

Але найцікавіше криється в тексті самого законопроекту. Він складається лише з семи статей і величезного переліку перехідних положень. При цьому влада «зашила» в цей законопроект зміну низки соціальних законів, якими закріплюються пільги для ветеранів війни, працівників освіти та охорони здоров’я у сільській місцевості, чорнобильців тощо. В разі прийняття цього акту урядовці в ручному режимі на рівні своїх постанов зможуть визначати розміри соціальних виплат, які раніше закріплювалися законом.

Виходить, що цілий рік під виглядом виконання європейських зобов’язань нинішня влада розробляла «дієвий механізм» усунення парламенту від питань захисту соціально-вразливих верств населення та ручного керування грошовими потоками, спрямованими на соціальний захист цих людей.

Детальніше про це читайте незабаром в другій частині.