В Україні вкрай гострим стоїть питання комплексного соціального захисту людей з інвалідністю. Значна частина їх соціальних гарантій не забезпечується на належному рівні. Згадують про це лише 3 грудня – у Міжнародний день захисту інвалідів. Проте навіть не
Якщо дивитися на законодавчу базу – тут нібито все
гаразд. За роки незалежності ухвалено цілу низку законів, які визначають основи
соціальної захищеності інвалідів, гарантують їм рівні з усіма іншими
громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах
життя суспільства, створюють необхідні умови для повноцінного життя.
Проте низка положень законів «Про основи
соціальної захищеності інвалідів в Україні», «Про реабілітацію інвалідів в
Україні» залишаються суто декларативними, а
різноманітні державні програми соціального захисту інвалідів не реалізується
повною мірою.
Розберемося детальніше.
В Україні порушуються права інвалідів на першочергове забезпечення житлом та
медикаментами. В минулому році на потреби у технічних засобах реабілітації потрібно
було виділити 634 млн. грн. з Державного бюджету. Виділено - половину. Лише
кожен четвертий інвалід має змогу отримати в органах управління праці та
соціального захисту путівку на санаторно-курортне лікування.
Досі невирішеним залишається питання доступу таких
людей до житла та об’єктів громадського призначення, комунального транспорту,
пішохідних переходів. Поширеною є ситуація, коли вистраждавши своє законне
право на санаторно-курортне лікування, інваліди банально не можуть доїхати до
місця призначення.
Ще одна проблема, мабуть, найголовніша –
працевлаштування. На сьогодні в Україні налічується майже 2,5 млн. осіб з
інвалідністю, однак працевлаштованими є лише кожен третій з них. Причина
- недостатність спеціалізованих і відсутність надомних робочих місць,
невідповідність між заявленими вакансіями та станом здоров’я і кваліфікацією
інвалідів.
Держава майже не здійснює контроль за створенням
на підприємствах, установах та організаціях необхідної кількості робочих місць
для таких людей. Непоодинокі випадки ухиляння роботодавців від сплати
адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, а
також необґрунтовані відмови у прийняті на роботу інвалідів. І ці випадки залишаються
поза увагою з боку контролюючих органів.
Сьогодні в Україні невідкладним є розроблення та
прийняття нормативного акту, який нарешті б урегулював порядок працевлаштування
інвалідів, визначив права та обов’язки роботодавців та встановив дієвий
механізм їхньої відповідальності за не створення робочих місць та
необґрунтовану відмову у прийнятті на роботу.
Однак, одночасно з регуляторними заходами, держава
повинна остаточно розвінчати соціальний міф щодо низької ефективності праці
даної категорії громадян.
Необхідно наголосити, що органи влади у своїй
роботі активно застосовують принцип «перекладання відповідальності». Відтак,
ніхто з них особливо не бажає нарешті виконати свої зобов’язання та забезпечити
гідний соціальних захист інвалідів.
Вказана ситуація є лише черговим підтвердженням
того, що в цій країні треба покладатися виключно на власні сили.
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.