Справи про закриття шкіл: суди зробили собі шкільні канікули від правосуддя

У кожної людини в житті повинно бути щось святе – рідна країна, батьки, діти. Повинно бути…

Але очевидно, у нашій країні політичні ігри високопосадовців та бізнес-структур пересилюють природне прагнення людини до чогось світлого і святого.

У народі кажуть, що посієш, те й пожнеш. А які врожаї будемо збирати, якщо на даний час по всій країні повсемісно закриваються школи, дітей в рамках «оптимізації» «учбового контингенту» насильно переводять до інших навчальних закладів, а батьків змушують підписувати відповідні заяви іноді навіть під погрозою фізичної розправи?

І це все у той час, коли державні органи у Київській, Кіровоградській, Харківській, Донецькій та інших областях осторонь спостерігають за цим. Складається таке враження, що у цих органах працюють люди, які самі свого часу не навчалися у школах або їхні діти не ходять до шкіл зараз. Дане питання кілька разів піднімалося і в газетах, і на телебаченні. У телевізійних програмах показували сльози дітей, які просили дорослих не чіпати їх рідні школи та не переводити їх до інших, чужих.

Але дорослі краще знають, що слід робити, тому рішення про закриття шкіл не лише масово приймаються органами місцевого самоврядування, але й активно підтримуються органами прокуратури та судами. Цинічним при цьому виглядають висновки прокуратури, яка зазначає, що закриття шкіл та інтернатів відбувається у чіткій відповідності до вимог чинного законодавства та виключно в інтересах дітей.

Останній часом до прокуратури приєдналися ще й суди, які використовуючи усі процесуальні (і не дуже) засоби, ухиляються від розгляду позовів про визнання незаконними та скасування рішень органів місцевого самоврядування про ліквідацію шкіл.

Яскравим прикладом цього можуть бути дії Окружного суду м. Києва, який спочатку відмовився розглядати позов партії «Фронт Змін» про скасування рішення Макіївської міськради про закриття чотирьох шкіл. Аргументи суду – просто абсурдні: мовляв, партія  не довела, що Арсеній Яценюк є її керівником! Під час розгляду заяви партії про зупинення дії зазначеного рішення, суддя Пісоцька О.В. дійшла висновку, що фотографії, на яких зображені порожні шкільні класи з голими стінами, не є переконливим доказом того, що школи таки дійсно ліквідовуються. Тому суддя відмовила у задоволення заяви. Більше того, розуміючи, що зараз кожен день для позивачів на вагу золота, суддя відклала розгляд справи аж на цілий місць. Зрозуміло, що за місяць ліквідацію шкіл фактично буде вже не зупинити – все вже буде ліквідовано.

Не менш дивними виглядають і аргументи в ухвалах за позовом «Фронту Змін» щодо закриття донецьких шкіл. У цій справі суд пішов іншим шляхом. Спочатку він «не помітив» у судовій довіреності представника права на подання позовів, а потім взагалі виніс дві фантастичні ухвали: в одній він зобов’язав партію надати обґрунтування того, що Міністерство освіти і науки є органом, відповідальним за освіту в Україні, а в іншій зазначив, що суд взагалі не є компетентним на вирішення такого роду питань.

Очевидно, що суд умиває руки, самоусувається від розгляду таких справ. Але, чесно кажучи, дивує таке очевидне небажання судових органів брати на себе відповідальність за прийняття рішень із дійсно суспільно важливих питань – питань розвитку та освіти дітей.