Українське село: розкуркулення на новий лад

Деградація та депопуляція. Таке сьогоднішнє реальне становище українського села.

За статистикою, з 29 тисяч сільських поселень в країні 9 тисяч - занепадають і вмирають. Рівень народжуваності в останнє десятиліття скоротився з 13,7 на 1 тисячу населення до 9,4, а рівень смертності зріс з 14,4 до 20,5. Разом із цим, офіційний рівень зарплат в Україні у сільському господарстві - найнижчий серед усіх галузей. А на практиці від 60 до 75% селян насправді є безробітними. Виживають за рахунок пенсій, підробітку в містах, підсобного господарства. Загалом 36,8% селян проживають за межею бідності.

Проблема розвитку українського села – одна з найпопулярніших тем передвиборної агітації напередодні як президентських, так і парламентських кампаній. З року в рік змінюються лише політики, які обіцяють її розв’язати, тоді як сама проблема нікуди не зникає, а лише поглиблюється.

“Я гарантую відродження і процвітання українського села. Я доб’юсь поверненя Україні слави європейської житниці”. Саме з цими гаслами йшов на президентські вибори нинішній очільник держави. І саме ці обіцянки були забуті одразу після офіційного вступу на посаду Президента.

Давайте звернемося до історії цієї проблеми. Так, в серпні 2004 року тодішній Прем’єр-міністр Віктор Янукович схвалив Концепцію загальнодержавної програми соціального розвитку села на період  до 2011 року. Далі концепції справа так і дійшла.

Лише через три роки - наприкінці 2007 - Кабмін затвердив Державну цільову програму розвитку українського села на період до 2015 року. Однак, дана програма була прийнята напередодні глобальної економічної кризи 2008 року. Тож основна частина її положень, як були, так і залишилися пустими словами та потребують значних коригувань.

Сім років без дієвої програми розвитку села обійшлися українському народу занадто дорого. Нині соціально-економічний стан села є вкрай жахливим. Проблемними залишаються питання підвищення рівня життя населення, створення робочих місць, вирішення інфраструктурних завдань, проведення ефективної інвестиційної політики.

Україна, що кілька десятиліть тому вважалася житницею Європи, сьогодні перетворилася на безталанного господаря, який втридорога скуповує китайську гречку та єгипетську картоплю.

Тим часом земельна реформа, що проводиться в Україні із часів проголошення незалежності, досі триває. Її основні завдання - гарантування внутрішньої продовольчої безпеки, забезпечення належного експортного потенціалу сільськогосподарської продукції, забезпечення ефективного використання земель та соціально-економічний розвиток села – досі не стали реальністю, а продовжують бути дуже далекою перспективою.

Судіть самі. Про яке забезпечення експортного потенціалу може йти мова, якщо фактично доступ на світові ринки для невеликих підприємств закрито за рахунок різноманітних квот, експортного мита тощо. Держава майже повністю монополізувала торгівлю основною продукцією. При цьому, міжнародними експертами вже неодноразово було доведено, що обмеження приватного експорту не стимулює розвиток виробництва, знижує закупівельні ціни, а тому “сприяє” відтоку інвестицій з галузі.

Нинішня влада вирішила поставити жирну крапку на майбутньому добробуті українців і за таких умов … запланувала скасувати мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення. До ворожки не ходи, можна вже зараз визначити, кому саме дістанеться земля селян - українським аграрним баронам та можновладцям. В усіх інших просто немає таких величезних коштів, щоб придбати землю та займатися аграрною справою.

Нагадаю, нещодавно Арсеній Яценюк зареєстрував у парламенті законопроект щодо продовження мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення до 1 січня 2014 року. Саме до цього часу необхідно провести загальнодержавну інвентаризацію земель, переглянути нормативну грошову оцінку земель, а також прийняти закони про ринок земель та про загальнодержавну програму соціально-економічного, екологічного і культурного розвитку сільських місцевостей.