Янукович VS народ

Напередодні чинний президент України Віктор Янукович заявив, що народні акції протесту з вимогами виплати законних пільг насправді направлені на … підрив фінансової стабільності в країні.

Такі дивні висловлювання президент дозволив собі у ході розширеного засідання Кабінету міністрів. Як приклад до власних слів, Янукович навів окремий випадок, коли: «В одному із сіл родина юристів організувала жителів району для того, щоб подавати у суд позови для виплати компенсацій по несплаченим пільгам». Президент стверджує, нібито по прийнятим судовим рішенням із рахунків казначейства було знято ні багато, ні мало - … 6 мільярдів гривень.

У мене особисто одразу виникає два запитання: звідки президент взяв таку астрономічну цифру стосовно одного випадку у певному селі, яка насправді не відповідає реальності, та яким чином протести пенсіонерів та чорнобильців можуть підірвати економіку України?

По-перше, якщо навіть припустити, що незахищеним верствам населення вдалося відсудити у держави 6 мільярдів гривень, то їх з легкістю можна було б компенсувати бюджету, скоротивши невиправдано роздуте фінансування МВС на наступний рік із 14 мільярдів до 8. Проте кращим варіантом виходу із даної ситуації було б недопущення такого стану речей, коли чорнобильцям, афганцям та пенсіонерам не виплачують їхні законні пільги, передбачені в бюджеті. Так, цьогоріч на ці виплати у бюджеті загалом не вистачає 160 мільярдів гривень. Як стверджує чинна влада, причиною такої ситуації є те, що раніше в державі ухвалювалися рішення, не підкріплені реальними доходами бюджетів. І попри такі заяви продовжує перекроювати бюджет не на користь народу та відповідно соціальних виплат, зосереджуючи основний масив бюджетних коштів довкола власних інтересів - держструктур. Тож, цілком логічно, що в 2010 році було зафіксовано понад мільйон звернень до судових інстанцій, з яких 800 тисяч стосувалися Пенсійного фонду, тобто виплат дітям війни та іншим категоріям пільговиків. В цьому році ця цифра зросла до 2,9 мільйонів позовів, які нині знаходяться в судах.

Проте, держава активно бореться із правом народу відстоювати власні права у суді, необґрунтовано підвищуючи судові збори. За таких обставин єдиним способом захистити свої права залишаються акції протесту. Саме їх чинна влада боїться, як чорт ладана.

По-друге, приклад із родиною юристів взагалі скидається на добру казку минулих часів, коли всі суди були чесними та некорумпованими, а влада – прозорою та для народу. Станом на сьогодні жодний надобдарований правник не зможе законно відсудити у держави вище згадані кошти самостійно. Такий прецедент можливий лише за допомоги та участі у ньому адмінресурсу.

Досі закамуфльований курс чинної влади на поетапне знищення будь-яких прав українського народу з кожним днем стає вже зухвалішим. У жодній цивілізованій європейській країні президент навіть думки не може припустити, щоб звинуватити громадян у тих помилках, в яких насправді винна влада. Можновладці вже відверто заявляють, що інтереси українців їх взагалі не турбують, та продовжують приймати закони, які заганяють народ за межу бідності. Тоді як бюджети на утримання владних структур ростуть, як на дріжджах.  

Президент виступає проти народу. Що далі?