Незабаром у влади виростуть крила

Нещодавно столична влада затвердила остаточний список адрес, де будуть розташовуватися злітно-посадкові майданчики для гелікоптерів.

Розпорядження КМДА № 1833 від 05 жовтня 2011 року загалом  визначило 16 об’єктів, де зможуть здійснити посадку гвинтокрили. На перший погляд, все обґрунтовано та правильно – майданчики збудують біля основних лікарень Києва, а також біля НСК «Олімпійський». Їхнє ж призначення – виключно медичне. Проте, якщо розібратися у даній ситуації детальніше, то виникає більше запитань, ніж відповідей.

Питання перше та головне. У разі вильоту на виклик для надання медичної допомоги, де серед міста сідатимуть гвинтокрили?

Побудувати біля лікарень злітно-посадкові майданчики для гвинтокрилів – це лише півсправи. Окрім цього, треба забезпечити місця, де вони зможуть приземлитися серед міста – безпосередньо поблизу хворого, від якого надійшов виклик. Тобто все місто має бути «у зоні доступу». За кордоном цю проблему вирішили за рахунок облаштування майданчиків для гвинтокрилів на горищах багатоповерхівок. Проте для України такий варіант не підходить – більшість із наших багатоповерхівок і так ледве стоять, додаткове навантаження їх просто зруйнує. Посадити ж гвинтокрил посеред вулиці – неможливо через теперішню густоту забудови міст-мільйонерів та й за нормами безпеки це заборонено. Тобто вертольоти зможуть літати від майданчика до майданчика, від однієї лікарні до іншої, або ж, що більш реально, від приватних майданчиків владних олігархів до найближчого до їхньої роботи лікарняного злітно-посадкового майданчика повз усі дорожні затори.

Вже нині можна з впевненістю стверджувати, що першим, хто випробує всю зручність повітряного пересування над столицею стане чинний президент, а за ним полетить і його команда. Наради державного рівня в Україні цінуються вище за людське життя. Соціально важлива мета лише декларується. На ділі вона слугує ширмою для антисоціальних дій.

 Питання друге. Чиїм коштом будуватимуться майданчики для гвинтокрилів?

Голова КМДА Олександр Попов офіційно заявив: злітно-посадкові майданчики будуватимуть виключно за рахунок інвесторів. Громадськість повірила і заспокоїлась, а тим часом у розпорядженні КМДА №1833 чорним по білому написано: «Визначити ГУ транспорту та зв’язку КМДА замовником проектування та будівництва вертолітних майданчиків». Тобто за документами офіційним замовником та платником за виконані будівельні роботи визначається держава в обличчі столичної влади.

Окрім того, тут варто згадати приклад підготовки до футбольного чемпіонату ЄВРО-2012. На початку спортивно-будівельної епопеї можновладці малювали перед українцями яскраві перспективи іноземних інвестицій в економіку держави. Сьогодні, знявши рожеві окуляри, маємо перед очима сувору дійсність – всі об’єкти до ЄВРО-2012 будуються або ж побудовані коштами бюджету. 

Тож, давайте порахуємо, скільки в середньому коштуватиме реалізація цього проекту в життя. Будівництво одного майданчика вартуватиме близько 50 мільйонів гривень. Відтак, зведення 16-ти запланованих злітно-посадкових об’єктів потягне на 1 мільярд гривень бюджетних коштів. За ці ж гроші можна було б оновити застарілий автопарк «швидких» та реалізувати інфраструктурні проекти, щоби розвантажити дорожній рух та покращити ефективність роботи машин швидкої допомоги. Адже нині в середньому у вітчизняних мегаполісах лікарі добираються на виклик хворого більше години, втрачаючи дорогі для людських життів десятки хвилин в заторах.

Питання третє. Звідкіля взяти гвинтокрили для медичного обслуговування українців?

За словами начальника ГУ з питань надзвичайних ситуацій КМДА Віталія Пшеничного, нині столична влада не має у розпорядженні жодного комунального гвинтокрила. Минулого року посадовцям «довелося продати» останній із радянської спадщини вертоліт К-26, якому на той час виповнилося 27 років. Попри такі складнощі у реалізації проекту «гвинтокрильної медицини» чиновник вважає, що втілити в життя його все ж таки можливо за рахунок … коштів із бюджету Києва на 2012 рік. А купити наступного року київські управлінці вирішили ні багато ні мало – 1 гвинтокрил. Співвідношення 16 посадково-злітних майданчиків із 1 гвинтокрилом, м’яко кажучи, видається дивакуватим.

Для довідки: одна «повітряна швидка» російського виробництва коштує 35 мільйонів гривень. Для нормального функціонування служби повітряної швидкої допомоги Києву потрібно близько 10 гвинтокрилів. А це – 350 мільйонів гривень.

Питання четверте. Чому під вертолітні майданчики вділяють вдвічі більші за розміром земельні ділянки, ніж вони потребують?

Питання риторичне. Відповідь на нього в Україні знають навіть діти. Тому зупинюся на світових стандартах.

Середній розмір вертолітного майданчика – 900 м2. Для економії земельних ресурсів та забезпечення безпеки їх розміщують на горищах багатоповерхівок.

Для України цей варіант не підходить по одній суттєвій причині – наша середньостатистична багатоповерхівка за технічними нормами не витримає режиму посадкового майданчику і одного дня просто розвалиться. Проте така ситуація на руку можновладцям – завдяки їй під майданчики для гвинтокрилів можна буде виділи вдвічі більші земельні ділянки, ніж насправді вони потребують, а решту землі – продати утридорога. Саме тому одна «стандартна» ділянка під вертолітний майданчик в Україні - 21 800 м2 (2,18 га).

Ще одне питання виникає щодо включення до списку ділянок для будівництва гелікоптерних майданчиків … лікарні «Борис». З якого це дива за бюджетні кошти заплановано збудувати майданчик для приватної лікарні, де лише звичайний виклик швидкої коштує близько 1 тисячі гривень. Хто може дозволити собі таке лікування?

Питання п’яте. За які кошти обслуговуватимуться новостворені повітряні служби?

Повітряна медична допомога – це не лише майданчики для посадки та самі вертольоти. Для їхнього справного функціонування мають діяти спеціальні служби, а саме: технічна (управління, ремонт та заправка) та диспетчерська. А це ще мінус кілька мільярдів гривень  коштів із бюджету щорік, тобто із кишень платників податків. Чи згодні українці платити за ту послугу, якою їм, скоріше за все, ніколи не пощастить скористатися, у них ніхто не питає.

Будьмо реалістами – хто вирішуватиме надсилати за хворим гвинтокрил чи звичайну машину швидкої? Правильна відповідь: це рішення прийматимуть на користь товстого гаманця хворого або займаної ним державної посади.