Хочу все знати

Хочу все знати

Нещодавно більшість клієнтів банківських установ країни дізналися неприємну новину. Фінансисти хочуть знати про них все – від рівня та джерела доходів до наявності цінного майна. Виною всьому є постанова НБУ № 22 від 21 січня 2011 року, яка змінила порядок ідентифікації банком своїх клієнтів. Додаткову інформацію банки повинні були зібрати до 23 жовтня і передати в територіальні відділення НБУ. Формальний привід – виконання вимог вітчизняного та міжнародного законодавства про боротьбу з відмиванням злочинних доходів. Як водиться  в нашій країні, банкіри тягнули до останнього, сподіваючись, що цю вимогу скасують, і, не бажаючи зайвий раз турбувати своїх клієнтів, які добряче витратились під час кризи.

Нові вимоги зобов’язують поділити всю клієнтуру на групи ризику (високий, середній, низький) причетності «до відмивання». Цікаво, що чіткі критерії в даній класифікації відсутні. Банки повинні самі їх розробляти з урахуванням наявної типології підозрілих транзакцій (розроблена FATF та Держфінмоніторингом). Отже, ступінь строгості перевірки даних буде залежати від конкретного банку.

Є різні думки щодо правомірності цих вимог НБУ. В Інституті правової політики, наприклад, вважають, що це суперечить ст. 32 Конституції країни. Зокрема, нею не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах нацбезпеки або дотримання прав людини. Є навіть проект постанови ВР про прийняття на рівні закону вичерпного переліку документів та інформації для первинного фінмоніторингу.

Отже виходить, що кожен, хто зважився мати справу з банківською структурою, одразу стає об’єктом пильної уваги, як такий, що не заслуговує довіри. Крім того, ніхто не може гарантувати, що зібрана інформація не буде використана третіми особами на шкоду клієнтові. Адже механізмів захисту від цього просто не існує.

Прихильники посилення контролю наполягають на тому, що за незаконне використання інформації банкіри можуть бути не тільки покарані штрафом від 3,4 тис. грн., але і сісти у в’язницю на строк до 2 років. А закон про боротьбу зі злочинними доходами дозволяє банкам відмовляти в обслуговуванні тим, хто приховує інформацію про себе.

Звичайно, багатьом не сподобалась така увага держави, і тому громадяни масово ігнорують наполегливі запрошення банкірів. Дуже ймовірно, що частина клієнтів може просто закрити свої рахунки в банках, а частина – перейде до конкуруючих банків, більш лояльних до своєї клієнтури. Наочний приклад тому – спроба перелічити всіх бажаючих обміняти валюту. Усього за місяць їх стало на 30% менше. Проте, це зовсім не означає, що громадяни не міняють валюту, просто держава тепер про це нічого не знає.