Янукович-Азаров: гра у гарного та поганого поліцейських

Цього тижня чинний Президент Росії підписав закон про ратифікацію Договору про зону вільної торгівлі у рамках СНД.

Це був досить красномовний натяк на те, щоб інші країни-учасники пришвидшили процес ратифікації.

Попри це в Україні зазначений процес перебуває на початковій стадії – до парламенту досі навіть не було внесено відповідного законопроекту. І це при тому, що провладні високопосадовці помпезно заявляли – даний договір потрібен українській економіці, як ковток свіжого повітря. Тоді у чому ж причина подібних зволікань?

Спочатку все зводилося до бюрократичної тяганини. Однак учора ця історія отримала новий виток розвитку. Так, за словами депутата від провладної більшості, голови парламентського підкомітету з питань міжнародної економічної політики, існуюча редакція Договору містить низку протиріч і тому не може бути затверджена.

Нібито проект договору про зону вільної торгівлі, що був парафований 15 квітня минулого року в Ялті, і його остаточна редакція, яку підписав, у тому числі, Микола Азаров 18 жовтня того ж року в Санкт-Петербурзі – дві різні версії документу, що суттєво відрізняються. Навіть з’явилися чутки, що наш прем’єр-міністр підписав договір на власний розсуд, вийшовши за межі директив, наданих Президентом.

Тим часом урядовий уповноважений з питань співробітництва з Росією та країнами СНД Валерій Мунтіян вже встиг заявити, що жодних підмін договору не відбулося, і що це абсолютно не можливо. Просто хтось когось не правильно зрозумів, а журналісти на додачу все це ще й перекрутили.

На жаль, тексту парафованого договору у відкритому доступі немає – з невідомих причин на офіційному веб-сайті СНД міститься позначка про неопублікування документу. Але ми можемо проаналізувати текст підписаного Договору, який, як вже зазначалося, нещодавно було ратифіковано в Росії.

Тож, що саме може принести Україні ратифікація парламентом Договору про зону вільної торгівлі у редакції, яка була підписана прем’єр-міністрами України, Росії, Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизії, Молдови і Таджикистану?

По-перше, цей договір надає суттєву перевагу Росії у взаємовідносинах з Україною, а тому про побудову економічних відносин на паритетних засадах навіть мова не йде.

Хоча подібна практика подиву не викликає. Як показує досвід, російська сторона неодноразово застосовувала різноманітні імпортні обмеження до м'ясо-молочної продукції, цукру українського виробництва. Останній яскравий приклад – «сирна війна».

Але повернемось до головного. Договором визначено широкий перелік товарних груп, по яким Росія застосовуватиме експортне мито, тобто при вивезенні цього товару на митниці треба буде сплатити додатковий платіж. Приміром, у цьому переліку міститься спирт етиловий (експортне мито – 6,5 % від вартості) та папір (експортне мито – 6,5 % від вартості) – товари, що дуже важливі для вітчизняної економіки. А це означає, що в кінцевому випадку їхня ціна для українського споживача лише зросте.

Однак всі ці та десятки інших мит не застосовуватимуться, якщо товари ввозитимуться до країни Митного союзу. Саме так Україну і намагаються «затягти» до цього союзу.

По-друге, Договір про зону вільної торгівлі у рамках СНД ставить велике питання щодо європейських інтеграційних планів України, зокрема, підписання Угоди про зону вільної торгівлі з ЄС.

Стаття 18 містить застереження про те, що Договір не перешкоджає участі стороні в різноманітних угодах про зону вільної торгівлі. Однак, в додатку 6 до договору міститься вже зовсім інше положення…. “якщо участь сторони в угоді про зону вільної торгівлі загрожує збитками промисловості Митного союзу (на даний час це Росія, Білорусь, Казахстан), то учасники Митного союзу отримають право ввести мито щодо імпорту відповідних товарів з країни в розмірі… ставки режиму найбільшого сприяння». А враховуючи, що розмір цієї ставки  не визначений, це надасть змогу застосовувати величезні штрафи.

Тобто Україна поставлена перед конкретним вибором – або Митний союз з країнами СНД або Угода про зону вільної торгівлі з ЄС з перспективною набуття повноправного членства в Європейському Союзі.

А тепер найголовніше. Чи міг Микола Азаров підписати 18 жовтня 2011 року в Санкт-Петербурзі зовсім інший документ, який згодом нібито підмінили?! Є декілька варіантів.

Варіант перший – найбільш ймовірний. Ніякої підміни текстів не відбулося, договір залишився у редакції парафованого проекту, підписаного у Ялті. А всі ці розмови і затягування – лише спосіб чинної влади приховувати напередодні парламентських виборів «непопулярне для народу» рішення про «здачу національних інтересів».

Варіант другий – ніякої суттєво підміни не відбулося, лише технічні корегування. Але на фоні цих подій буде знайдена кандидатура «цапа-відбувайла» - чинного прем’єр-міністра. А далі - все за планом. Показовий осуд, а якийсь «герой-рятівник на білому коні» ніби захистить інтереси держави.

Варіант третій - підміна текстів дійсно відбулася і 18 жовтня було підписано зовсім інший документ. Це загрожує суттєвому геополітичному скандалу в регіоні. Але цей варіант – із області фантастики. Оскільки від часу підписання вже минуло майже півроку, а на сполох з якихось дивних причин забили лише зараз. Невже досі ніхто із високо посадовців не помічав «підміни»?