На старт! Увага! Або На крок ближче до земельного дерибану

Наприкінці минулого тижня провладна більшість пізно вночі прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності».

Цей документ фактично створює правові передумови для функціонування ринку земель. А оскільки Україна досі не готова до вільного продажу землі, правильніше буде сказати, що зазначені передумови необхідні чинній владі для масштабного земельного дерибану.  

 Але звернемося до самого закону. Зокрема, у ньому в новій редакції викладено статтю 122 Земельного кодексу України. Відповідно до неї Кабінет Міністрів України передає земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності до статутного капіталу державного земельного банку, який стовідсотково належить державі та не підлягає приватизації. Тільки от насправді зазначене положення суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність», згідно якого формування статутного капіталу банку здійснюються шляхом грошових внесків (ст. 32).

Для того, щоб зрозуміти, навіщо провладна більшість надала зембанку такі протизаконні «привілеї», треба згадати нещодавню постанову Кабміну «Про створення Державного земельного банку».  Згідно неї основним завдання цієї установи буде управління та консолідація земель державної власності і розвиток малого і середнього бізнесу на селі за рахунок дешевих кредитів.

Так, нині урядовці обіцяють, що кредитна ставка для малого та середнього бізнесу нібито становитиме 8-9 % річних, що мінімум удвічі менше за ставку комерційних банків. Тільки от після таких слів провладних посадовців у пам’яті одразу спливають нещодавні обіцянки Януковича щодо дешевих іпотек для молоді, які в результаті виявилися звичайною мильною булькою. Схоже на те, що кредити від земельного банку за мінімальною ставкою повторять цей же шлях розвитку – їх отримає незначна кількість людей, наближених до «верхівки».

Проте, найцікавішою у даному випадку є можливість Державного земельного банку продавати та купувати землі. Виходить, що саме заради цієї функції провладна більшість і прийняла вище згаданий закон, що передає землю сільгосппризначення державної власності до статутного капіталу земельного банку. Адже перед цим урядовці офіційно заявили, що управління та консолідація земель –  це досить дорогі процеси, які не може дозволити собі бюджет України. Тому, на їхню думку,  Земельний банк в Україні повинен працювати на принципах самоокупності та самофінансування за рахунок ринкових операцій із землею. А значить це одне – під прикриттям «самофінансування» банк продаватиме землю направо і наліво, а точніше – своїм та за безцінок.

А от продавати дійсно є що – нині держава володіє 12 мільйонами гектарів угідь, 2 з яких – відумерла спадщина. Якщо ж врахувати те, що середня вартість гектара нині становить 20 тисяч гривень, то виходить, що загальна вартість державних земель щонайменше – 240 мільярдів гривень.

Таким чином, в прийнятий закон провладна більшість в останній момент фактично «зашила» положення, що створюють умови для функціонування державного земельного банку. Тільки от насправді сама діяльності цієї структури нині залишається неврегульованою, оскільки скандальний законопроект «Про ринок земель» досі знаходиться на розгляді в парламенті. Тільки от, на жаль, поняття законності ніколи не було стримуючим фактором для чинної влади – доказом цьому є два останні роки.