Між золотим унітазом і тюремною парашею

Замітки на злобу дня

За двадцять років Незалежності думаючий український громадянин, аналізуючи своє життя, міг прийти лише до одного жахливого висновку: жодна влада цих часів не була йому за союзника, захисника, не ставала для нього надією і опорою.

У кінцевому підсумку кожна наступна влада неодмінно перетворювалася на жорстокого і ненависного ворога для більшості українців. Усі нові рожеві сподіванки після чергових виборів аж надто швидко розбивалися об стіни мурованих палаців, замків, об редути охорони, за якими швиденько облаштовувалися, звивали приватні гнізда чергові обранці та висуванці. На поверхах нової влади і далі коїлося одне й те саме – квітувало казнокрадство, хабарництво, буйно цвіла кругова порука. Але щоразу в більших розмірах, розцінках, ніж було до цього.

 Простий громадянин, виборець приходив до чергового висновку: і ця влада не від Бога, знову від сатани…

 
 Жити з дідьком на горбу – не в правилах українців. Тому вони, знову і знову починали непримиренну війну проти влади. Як ось і тепер…

 Нинішні ж стернові справді по-донбаськи – стаханівськими темпами побили всі рекорди цинічності. Бо це ж треба додуматись – збирати так званий антикорупційний комітет, грюкати там у стіл кулаком, вимагаючи від прокурорів і міліціянтів високих результатів боротьби з хабарництвом і казнокрадством, а тим часом озолочувати власні унітази, оздоблювати власні хороми найдорожчими у світі цяцьками, будувати приватні конюшні й тенісні корти в фактично вкраденому в народу Межигір’ї. Закликати всіх аскетично затягувати паски, підвищувати пенсійний вік для всіх українців, і, насамперед для жінок, начебто через проблеми державної казни, а водночас з тієї ж таки скарбниці без міри закупляти найдорожчі гелікоптери і літаки під себе самого, будувати під себе персонально дорогого шикарні автомобільні під’їзди і льотні майданчики, баз міри реконструювати резиденції…

 Ні, погодьтеся, це вже щось хворобливе – нарцисо-пихате…

А коли сюди додати родинно-племінну, мафіозно-кланову звихнену кадрову політику, коли на всі скільки-небудь важливі пости призначаються виключно лише донецько-макіївські – це вже ущербна, деспотична азіатчина. І такий лад, не кажучи вже про те, що він глибоко антиукраїнський, має бути усунений. І то якнайшвидше.

Але ще в стократ важливіше те, кого всенародний гнів обласкає, кому довіриться в черговий раз.

Як на мене, то Україна в своїй черговій управлінській рокіровці опинилася поміж золотим унітазом і тюремною парашею.

Позаяк ситуація складається так, що доводиться, на жаль, вибирати поміж відвертими, даруйте, бандюками. Одних вигнати (щоправда, спробуй іще добитися цього! А потім, в яку це ціну обійдеться?), і перепросити інших. Надто ж коротка, примітивно обмежена лава запасних на вищу владу в Україні.

І цей дефіцит створений штучно лідерами двох вождистських кланів. Треба чесно визнати, що фюрерство їм обом удалося. Бо в жорна поміж собою вони загнали український народ, з якого почергово й доять соки.

Нинішнього року поміж цими бригадами почалася відверта війна. Клан донецьких вирішив розтрощити, стерти з лиця землі білосердешного супротивника. "Алькапоновці" силкуються запроторити фальшиву "матір Терезу" на нари. Але роблять це аж надто примітивно і незграбно. Відтак, усе виходить навпаки. Адже за час печерського судилища так звана підсудна додатково набрала вже понад десять відсотків персонального рейтингу. І він, зрозуміло, щодалі зростатиме, оскільки така природа "причинених": їм завжди співчувають.

Іншими словами, тюремна параша значно ближча народові за золотий унітаз.
Що, як на мене, позитивного в цій смертельній схватці двох тепер уже ворожих таборів?

Якщо клан донецьких відправить за грати Її, з часом на нари сядуть організатори антиукраїнських харківських угод. До відповідальності будуть притягнуті всі, хто продавав і далі продає державу потужному "доїльному апарату" під назвою РосУкрЕнерго. Починаючи з екс-президента, екс-прем’єрів, екс-міністрів до нині діючих урядовців.

З іншого боку каторга для нинішньої підсудної це прямий шлях до ізоляції України в Європі і з боку США, а, отже, прямий курс в лоно Росії. В свою чергу виправдальний вирок у Печерському суді – шлях від тюремної параші до золотого унітаза. Ось чому з минулого понеділка Вона постійно стверджує в  процесі про те, що нічого не просить у суду. Виходить, навіть і свободи.

Справді, іноді буває так, що жорсткі сізовські нари м’якші і перспективніші за всякі затишні спальні в найдорожчих апартаментах. Щоб трішки стати Нельсоном Манделою, потрібно, як він це зробив після смертельного вироку, відмовившись написати заяву про помилування, заявити про те, що ніяких, мовляв, прохань до суду в ув’язненої немає…

Як не дивно, але вирішальним у війні ворогуючих кланів стане якраз нинішній день – 12 серпня.

Якщо Апеляційний суд міста Києва, який сьогодні розглядає скаргу екс-прем’єра на її протиправний арешт скасує постанову судді Р. Киреєва на зміну запобіжного заходу з підписки про невиїзд на утримання Ю. Тимошенко під вартою, це означатиме одне: вчора главу незалежної держави Україна російський тандем правителів викликав у сочинський "Бочаров ручєй" з однією метою - щоб поставити у незручну позу. Маленькі великого… Не за Тимошенко. А за те, що міжосібно розправляючись із ворогуючим табором гнобителів українського народу, його наближені, невдахи малюти скуратови зачепили інтереси вищих кланів Росії. Адже Газпром, його газові угоди – золота скарбниця кремлівських вождів. Однак через дивний, неоковирний, тюфтіюватий судовий процес у Києві вона виявилася у лайні. А це вельми небезпечно напередодні президентських виборів у Росії.

Коли ж Апеляційний суд нині залишить усе без змін, це означатиме, що в боротьбі за золотий унітаз небожитель із Межигір’я побив горшки в "Бочаровому ручаї". Що нарцисо-пихате в ньому взяло верх над усім.
Як же ж бути нам, простим виборцям?

Звичайно, що насамперед усяко боротися за негайне звільнення з ув’язнення Юлії Тимошенко і всіх, хто знаходиться під вартою за політичними мотивами. Щоб завтра не прийшли за нами…

Але свобода для Ю. Тимошенко ніяк не означає, що всю владу в Україні беззастережно необхідно передати БЮТу. Розплетену від тюремної параші ЮВТ внести до трону канцлера України (Саме про такий пост мріє вона, як не раз завяляла раніше.)

Річ у тому, що БЮТ це те саме драглисте багно, що й донецько-макіївське. Можливо, подекуди й ще більш в’язке, тванисте. З їх неординарними лозинськими, куровськими, жевагами, добре розгалуженою, окріплою тендерною і латифундистською мафією. А головне - з неперевершеною жадобою всіх і кожного зокрема до наживи.

У погоні за цим, так звана "команда" Юлії Тимошенко, роками перебуваючи при владі, геть, приміром, забула про свою передвиборну обіцянку ще, здається, 2006 року – запровадити в Україні суд присяжних. За це, власне, й розплачується сама лідерка особисто нині.

Так і хочеться сказати: цього вам й треба, щоб надалі знали як кидати слова на вітер, заради того лиш би сподобатись виборцям. Пожинайте, любі, що самі посіяли…

Цими днями в Інтернеті з’явився начебто попередній список із 93 осіб, котрі буцімто вже включені до попереднього списку БЮТу на наступні парламентські вибори. Я добре розумію, що цей "документ" може бути звичайною дезою, провокацією. Але переглянувши його, переконаний, що на 98 відсотків він залишиться таким, яким його тепер подали. Можливо, когось із нього переставлять порядковими номерами, добавлять нових родичів.

Адже прохідним балом до списку є вірнопідданоство лідеру і грошовий мішок за спиною. А конкретним пропуском до партійного списку є явка на судовий процес по справі Ю. Тимошенко, активність у судовій залі. Приміром, "фінгал" під оком, зламане ребро в рукопашній із міліціянтами на Хрещатику, як стверджують знаючі люди, просувають претендента на папаху нардепа щонайменше на десяток позицій уперед.

Є пересторога того, що озлобленість фальшивої "мати Терези" від параші може створити в новій владі ще більшу наругу над Конституцією і законами. Задоволення хворобливих амбіцій відплатити народу за те, що обернувся спиною до Неї, коли Її судили за нізащо, може обернутися для завтрашньої України диктатурою і деспотією. Оце вже справді страшно. Тому нам усім потрібно активно шукати на престол третю Людину. А ще надійніше - докорінно змінювати всю систему владу в Україні, щоб не було фюрерів у державі...