"...Хай нам Бог здоров'я дасть пережить донецьку власть"

Ось що дослівно сказали люди штатним "солов'ям" від Партії регіонів на всю Україну

Герман, Богословська, Чечетов, Лук’янов, Володимир Олійник…

Прізвища перед якими тремтить "афганець", (щоправда з того іншого, душманського боку), - Савік Шустер. Але ці особи водночас  і оскома для більшості українців. Позаяк у своїй публічності вже без міри позабріхувалися, кожен став синонімом недоброзичливого словоблуддя.  

У мене, приміром, є знайомий, котрий побачивши когось із цих осіб на екрані геть вимикає телевізор і виходить із хати. Не зважаючи на пору доби. Аби перекурити, всмак виплюватись…

Але вчора він зненацька зателефонував мені замало не опівночі з криками: "Дивись, дивись, як народ лупцює савиків із його криворотими погоничами…»

Бунт, як відомо, спричинив безчельний і невихований Лук’янов, котрий, як відомо, до всього українського ставиться з позиції ягоди чи єжова, пріснопам’ятних діячів кінця тридцятих років минулого століття, чи дорого товариша Путіна з сусідньої РФ – усе і всіх без розбору "мочить у сортирі…"

Але як відомо, цього разу видатному діячеві Партії регіонів обломилося. Варто було йому в студії назвати "дітей війни", які займали частину залу голосуючої публіки "ряжиними", як на телеканалі стався справжній бунт. Люди піднялися і зажадали слова.

Уявляю, який тиск на пана Шустера здійснювався з боку ідеологічного штабу Партії регіонів, аби не допустити в ефір того, що сказали люди відомим публічним діячам  донецького клану. Адже програма на УТ-1 цього разу записувалася заздалегідь і не транслювалася в прямому ефірі. Але ось що почула Україна ввечері  6 травня ц.р.:

Сторожук Анатолій Іванович, ветеран праці: "... Я пропрацював 37 років на випробуванні літаків... І заробив пенсію 1000 гривень!... Я втратив слух і глухий... Ми працювали по 2 зміни. А ви кажете - кого ви сюди запросили?!... Що б ви на нашому місці сказали, якби були голодні і босоногі? На що ми жили? Ви довели до цього! Ви таке говорите тому, що цього не пізнали! Ви нас ніколи не зрозумієте!"

Сердюк Олександр Григорович: "... 51 рік стажу і ще працюю... Партія Регіонів, я хочу сказати, зараз в церквах моляться, хай нам Бог здоров'я дасть пережить донецьку власть! І скажіть своєму прем'єру, нехай він вибачиться перед учасниками війни, перед дітьми, перед всім українським народом! Яке він сказав ганебне слово: "Хай не скиглять, беруть лопати і йдуть працювати. Да, учасники війни брали лопати, вони копали окопи, вони копали ями. Вони все робили! Ми, діти війни, з п'яти років працюємо! І ще зараз маємо в руках лопату! Ви сказали, скиглите?! Ми не скиглим! Весь український народ вже завив після ваших реформ, після "добавок" до пенсій... Жити далі не можна. Задумайтесь!"

Зорянський Анатолій: "... У мене пенсія 830 гривень. Скільки коштує капуста? 22 гривні! Жити не можливо! Я за квартиру заплатив 835 гривень! Ось ваша партія, "регіонали" під керівництвом... "

Скрипченко Марія Петрівна: "А мене до сліз торкнули Ваші слова! Коли ви сказали: "Це ж сидять не ветерани, а діти війни!" Мені 70 років через 2 роки! ... Ви образили до глибини душі! У мене 46 років стажу! Я інженер за освітою! Пенсію маю, на яку не проживеш і не полікуєшся. А ви зневажаєте нас, 70-річних! "Ви кого зібрали?!": хіба можна так говорити?!"

Фролова Людмила Володимирівна: "Ми всі глибоко поважаємо учасників війни... Ми кожен раз незалежно від того, висить чи не висить прапор, йдемо і низько вклоняємося і йдемо з квітами до пам'ятника слави. Але справа у тому, що повинна бути елементарна совість у тих, хто керує державою... Ви повинні зрозуміти, що тут не ряжені сидять, а прості українці!"

Прикро, що пасивність опозиційних сил призвела до того, що люди похилого віку висловили готовність підставити свої плечі сильним і здоровим, а також матеріально забезпеченим політикам, аби ті хоча б щось робили...

Валентина Володимирівна: "- Я хочу звернутися конкретно до Лук'янова і до Чечетова. Що я мушу зробити? Як стати перед вами на коліна, щоб ніколи вас тут на бачити?! Як ви можете говорити таке?! Безстидники ви!!! Я проробила також 40 років! Я інвалід по онкології! І мій батько з перших днів загинув там на війні! Він хоче бачити ваш прапор?!!! Він не хоче бачити цього іздєвательства вас над нами! Не цікавить ваш прапор! Куди хочете, його надівайте, наряжайтесь, ходіть, гуляйте, пийте в своїх хоромах, але нас не зачіпайте! - А ви боріться (звернулася вона до пристуніх у студії представників опозиції Олега Медведєва і Олеся Донія). Хоч які ми хворі, ми вам поможемо, вірте нам! І наші онуки готові помогти! Щоб ніколи не бачили люди цих "діріжоров" безграмотних (виразно звернулася до Чечетова), бо у вас тільки язики до колін!"

Чи потрібні тут іще якісь коментарі щодо "всенародної любові" українців до керівної і спрямовуючої сили – Партії регіонів і її вождів та вождиків?

 Думаю, що все і так зрозуміло…