Випустіть, або розстріляйте… (Доповнено)

Крик із казематів Лук’янівського СІЗО

Дивує, насторожує, хвилює: ось уже понад 15 діб в одиночній камері Лук’янівського СІЗО, оголосивши голодування на знак протесту проти репресій прокуратури і суду, які практично нізащо вкинули його до в’язниці, голодує Юрій Луценко. Маленька групка людей, серед яких і дружина екс-міністра внутрішніх справ, із усіх сил намагаються сколихнути мовчанку, яка запала в суспільстві щодо цієї дивної кримінальної справи, силкуються спам’ятати владу, яка закусивши вудила, немовби оскаженіла кобила із налитими злобою очима несеться до краю провалля. Але все поки що намарно. Без жодного видимого результату.

Я прошу всіх, хто читає ці рядки на хвильку уяснити позицію Юрія Луценка.
Ось він двічі очолював Міністерство внутрішніх справ. Як ви гадаєте, чи була в нього змога, коли б він був людиною з гнилим нутром, украсти кошти, привласнити щось собі із цінних речей, у той час, як щорічно на фінансування найбільш потужної в Україні армії людей, яка називається МВС, виділяються мільярди гривень?

Якщо пінкертони з вулиці Різницької все переривши знайшли, що він начебто погодував за державний кошт дружин і матерів загиблих правоохоронців, купив понад нормативно їм квіти до Дня міліції, це, скажіть, злодій? І за це він має сидіти в камері смертників?

А чому ж невідомо де розгулює, пісні співає, другий рік поспіль роз’їжджає курортами голова міста Києва Леонід Черновецький, команда якого, як офіційно заявив поставлений Партією регіонів наглядати за столицею Олександр Попов, вкрала аж 72 мільярди гривень, чому він не в СІЗО?
Невже це бодай якісь співрозмірні величини?

Повірте, що хто-хто, а Юрій Луценко, з його блискучою пам’яттю, вмінням мислити і аналізувати, знає сотні подібних прикладів того, як виводилися в офшори, розкрадалися державні кошти. На це під його керівництвом було перекрито сотні каналів подібних витоків.

Але міліція для організованих банд – це лише пугало в формі, і не більше. Адже всю справу з доведення злочинців до тюрми здійснюють дві структури – прокуратура і суди.

Ось ми з вами і прийшли до того "вузького" місця на шляху каналізаційного відводу від суспільства до відхожого місця, яке роками дає хронічні збої, гальмує процес очищення України від криміналітету, корупції, розкрадання.
Гадаю, ви сотні разів чули публічні заяви міністра Юрія Луценка, який казав, що міліція вислідила і пов’язала, відправила на нари таку-то банду, іншу, десяту.

А через тиждень, місяць усі фігуранти справ знову були на волі, займалися своїми злочинними справами. Хіба це не Сізіфів труд?

Але 2010 року планети зайняли над нашими головами таку конфігурацію, що злоба двох каральних структур перестала бути порожнім клацанням зубів на злостиві заяви Ю. Луценка. Заяви, підкреслю, надзвичайно болючі, позаяк правдиві. Тут і справді не було що заперечити у відповідь, спростувати. Їм лише залишалося терпеливо вичікувати слушного часу, аби нарешті смачно ухопити критика за поперек.

І це стало можливим із зміною політичної ситуації в державі. Коли і прокуратура, і суд стали управлятися практично з однієї родини Пшонок. А над усім цим ясним сонцем зійшла політична воля мудрого Віктора Федоровича.

Коли ці три злостиві хотіння об’єдналися в один кулак, за Луценком зачинилися двері темниці.

Звинувачення для арешту – повний абсурд, не визнає, мовляв, своєї вини.
Так на це, зауважу, є відповідна стаття Конституції України, яка дає право громадянину визнавати, чи ні свою вину.

І при чому, це має значення лише в суді, а не на етапі досудового слідства.
Тут можна навести ще з десяток аргументів того, що арешт, утримання під конвоєм одного з лідерів опозиції Юрія Луценка є жорстоким актом розправи. Сліпого, безглуздого покарання за всі страхи, яких свого часу натерпілися персонально від Юрія Луценка ті, хто нині знаходиться в вищих кабінетах влади.

Це ж вони, коли він вперше очолив МВС, ховали свої протиправно надбані багатства, переписуючи їх на родичів і знайомих, тікали попід хмарами і таємно через кордони за бугор.

І якби Ю. Луценко, його соратники були бодай чимось схожі на нинішніх правителів, то, напевне, не один із тих утікачів мав би тоді на законних підставах пройти через цитаделі СІЗО і далі – на зону.

Голодний, але гордий бранець в одиночці добре розуміє ці розклади. І тому він не здається.

Він чудово усвідомлює, що в його нинішньому положенні з одного боку повне беззаконня, яке творять щодо його так звані правоохоронні органи, з іншого на кону – його честь. Бо із власного досвіду утримання в СІЗО добре знаю, що відважитись під вартою на голодування, це означає – піднятися під кулями. І Юра це зробив…

Думаю, що нині Луценко вважає: краще померти, а ніж здатися перед ними. Спокуситися крихтою хліба, китайською гречкою від Азарова… Адже на його боці правота. Бо ж ніяких, найменших підстав для його утримання під вартою нині немає. Тут питання стоїть так; нехай випускають, зараз негайно, або нехай розстрілюють!

Влада з Луценком явно загралася. Рубікон перейдено. Тут треба вирішувати, або так, або інакше. Зрозуміло одне напевне: полоненик від свого уже не відступить.

І це надзвичайно небезпечно.

Поступитися має влада, позаяк у неї немає ніяких аргументів щодо того, чому в СІЗО помирає людина.

Це ганьба перед усім цивілізованим світом, перед українськими дітьми і ветеранами. На Банковій так бояться одного Луценка, що готові його знищити. Віднайти нового Пукача…

Але дивує, дико вражає байдужість, апатія і самого нашого суспільства. Насамперед тих, кому б уже давно належало проявити службову активність і чисто людську турботу, увагу. Я маю на увазі уповноваженого з прав людини Верховної Ради України Н. Карпачову.

Кажуть, що цими днями Ніна Іванівна завітала до апартаментів пана Луценка у слідчому ізоляторі. Навіть пробувала вести задушевні бесіди, схиляла заарештованого до обіду.

Невже ж бо справа в харчах?

Пані Карпачова за фахом юрист і хіба вона не розуміє, що справа Ю. Луценка це не просто дзвоник, сигнал – це насправді оглушливе виття сирени, ґвалт із приводу того, що в Україні безпощадно, жорстоко, неприкрито, нахабно, по-хамськи, а головне владою на замовлення безсердечно порушуються права людини.

Одного із лідерів опозиції буквально на очах усього суспільства і світу умертвляють за те, що він не визнає за собою вини, якої насправді й не було, і виступає в засобах масової інформації проти влади, прокуратури і суду.

Це кам’яний вік юриспруденції!

Якщо по великому рахунку, то пані Карпачовій, напевне, потрібно було прикувати себе ланцюгами до нар Ю. Луценка і заявити, що на свободу вона може вийти лише разом із протиправно утримуваною людиною. Бо те, що вчиняється щодо екс-міністра – це наруга, розправа, це жорстоке катування по велінню керівників держави.

Але ж Ніна Іванівна в камері не забарилися. Напевне ж, по-людськи боялася, якби на печерських пагорбах кому не здалося, що проявляє сентименталізм до ворога режиму. А за це, будьте певні, по голівці не погладять… Хоча й начебто всі свої, рідні. З одного, так би сказати, партійного гнізда…

Я не розумію, не збагну позиції багатьох народних депутатів. Пихатих, бундючних, грошовитих, ненаситних…

Найперше тих, хто поза спиною Ю. Луценка протерся до купольної зали Верховної Ради. Хто свого часу жалісливо товпився попід трибунами, коли він гуртував ряди для того, щоб саме ви, нунсівці отримали голоси виборців.
Що із вашими штанами? Чому мовчите? Чому ви не голодуєте на знак протесту проти беззаконня і свавілля щодо дикунського порушення прав людини?

Знайте: змовчите нині, якщо не завтра, то незабаром обов’язково прийдуть за вами. Такий, на жаль, жорстокий закон життя, випробуваний не в одному суспільстві.

Де наші правозахисники? Їх же ж завжди стільки на телевізійних каналах, на різноманітних "круглих столах"?

Де наші колишні політв’язні? Знаменита Українська Гельсінська спілка? Чому мовчите ви?

Нарешті, справа проти Юрія Луценка - це тест усьому нинішньому українському суспільству. Як відгукнеться народ на болі однієї людини, над якою відверто, нахабно чинять зло, залякуючи інших, безпардонно знущаються, так і будемо ми жити завтра. Це аксіома...

В усій цій жорстокій і публічній розправі мене найбільше дивує це. Заради чого все робиться? Невже це такий перевиховний спосіб вгамовувати лідерів опозиції? Чи просто знищити фізично у всіх на очах? Щоб інші боялися?

Ви ж погляньте, що офіційно через пресу заявляє генпрокуратура. Мовляв, усе добре, стан заарештованого задовільний. Голодуючого Луценка провідують "лікарі вищої категорії лікувальних закладів МОЗ України…» Людина згасає нормально…

Чи не цинізм це влади? Жорстокий і нічим не виправданий…

Думаю, що справа не в тому, які були вчора ваші стосунки з Юрієм Луценком. Як ви ставились до нього. Позаяк зараз суть не в самому персоналії ЛЮВ, а в тому, що фактично на прю стали двоє - громадянин і влада. Якщо ми всі не зупинимо її, не навчимо поважати наші права і свободи, тоді треба очікувати, що будуть концентраційні табори і все інше...

Іншого способу боротися проти злочинної влади, ніж продовджувати протестне голодування, у Юрія Луценка, зрозміло, не має. Думаю, що це в Україні розуміє кожен. І він це робить, як бачимо, відважившись іти до останнього. Щоб увесь світ побачив, хто прийшов до влади в Україні. Яким способом донецькі утримують важелі управління Україною, боячись критики опозиції. Голосу Луценка з трибуни, із мегафону...

*** 

Сьогодні, 7 травня 2001 року, німецьке видання Die Welt опублікувало сьогодні статтю “Ув'язнений на примусово нагодований” про тортури у в'язниці над екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком.

Видання, зокрема, пише, що українська влада тримає під вартою Юрія Луценка з грудня, знову і знову продовжуючи йому термін ув'язнення і цьому не видно кінця: “Це не дивно, адже 46 -річний Юрій Луценко, інженер і син незламного комуніста, був одним з найбільш енергійних активістів протестного руху, який був направлений проти правлячого авторитарного президента Леоніда Кучми, і у 2004 році призвів до демократичної “помаранчевої” революції.”

“Зараз політичним послідовником Кучми є Віктор Янукович. Найбільш небезпечного опозиціонера Юлію Тимошенко влада не насмілюється кинути за ґрати. Однак по відношенню до іншого опозиціонера, який був соратником Тимошенко і міністром внутрішніх справ до 2009 року, вона вважає, що може собі це дозволити. Звинувачення, висунуті проти політика, смішні: зловживання службовим становищем, яке проявилось у підвищенні зарплатні своєму водієві. У Страстну п'ятницю Луценко розпочав голодування на знак протесту проти свого утримання під вартою. Зараз його насильно годують. Колеги Луценка звернулись до Європейського суду з прав людини у Страсбурзі, який розпочав розгляд його скарги”, - розповідає видання.

Die Welt також цитує брата Юрія Луценка Сергія, який зазначив, що надія на визволення є, але додає, що в українських тюрмах через умови тримання навіть здорові люди швидко занедужують.

***

На 15 годину суботи, 7 травня 2011 року, стан здоров’я екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка залишився незмінно важким.

Про це повідомила його дружина Ірина після розмови із працівниками СІЗО, зазначає прес-служба "Народної самооборони".

"Юра відмовляється від пропозицій поставити крапельницю для підтримки організму. Він вживає лише воду, яку ми передали вчора", - додала Луценко.

Дружині повідомили, що екс-міністр знаходиться під постійним наглядом медперсоналу.

Також Ірина Луценко дізналася, що адміністрація СІЗО у зв’язку із відмовою її чоловіком вживати "суміш для голодуючих" направила до Генпрокуратури та суду запит на дозвіл про застосування спеціальних засобів для примусового годування. На цей час відповідь до СІЗО не надійшла.

Прес-служба "Народної самооборони" також повідомляє з посиланням на Ірину Луценко, що в п’ятницю її чоловіка за дорученням Генпрокуратури оглядали лікарі, які не підпорядковані адміністрації СІЗО — кардіолог, ревматолог та ендокринолог.

Лікарі при огляді користувались результатами аналізів від клініки "Євролаб" та німецької гастроклініки, які надсилала в свій час Ірина Луценко слідчому Войченку.

У результаті огляду та на підставі цих аналізів лікарі підтвердили у Луценка діабет другого типу набутий, та заявили, що у нього не функціонує підшлункова залоза.

Ірина Луценко повідомила про подальше погіршення стану здоров'я чоловіка: він скаржився на біль у суглобах та біль у грудях, який триває по 3-4 години безперервно, на часті запаморочення, що стали більш тривалими.