Лист Юрія Луценка з-за ґрат Лук'янівського СІЗО

Нещодавно я написав групу запитань до Юрія Луценка, колишнього міністра внутрішніх справ, який ось уже п’ятий місяць томиться в казематах Лук’янівського CІЗО за явно надуманими звинуваченнями. І ось сьогодні отримав відповіді...

Одного дня після того, як мої запити помандрували за грати, мені здалося, що відповіді не буде (і я цьому навіть зможу порадіти), позаяк Апеляційний суд м. Києва розглядав скаргу захисту з вимогою звільнити бранця. Його, за всіма канонами існуючого законодавства, повинні були випустити з замшілої темниці. Адже екс-міністр до цього часу ознайомився з усіма матеріалами кримінальної справи, за що попервах він начебто був ув’язненний, позаяк слідству здавалося, що Ю. Луценко ігнорує процедуру досудового ознайомлення з висунутим проти нього обвинуваченням.

Але це, либонь, аж ніяк не входило в плани тих, хто дав команду причинити пересмішника, який дратував їх своїми дошкульними оцінками ситуації, які складаються в реальній економіці, з цінами на продукти харчування, пальне, газ, електроенергію. Словом, у грамотному, ефективному керуванні державою розхваленою "командою професіоналів".

Думаю, що дотепний, гострий на язик Ю. Луценко в пору, коли М. Азаров при світлі софітів урочисто заявляє про те, що "в Україні нарешті стало жити краще" (тільки напрошується запитання – кому конкретно?), саркастичний екс-міністр страшніший за декілька опозиційних телеканалів. Яких фронда, зрозуміло, немає…

Ось чому екс-міністр, як найбільш приваблива фігура для гуртування нескорених сил суспільства, незадоволених режимом донецьких, опинився на нарах. До того ж у камері "смертників".

Іще одна деталь для уточнення.

Перед самим арештом Ю. Луценка ми з ним випадково зустрілися на Майдані, я подарував йому тоді свою останню книжку. Про це я розповідав у  своєму блозі на сайті Кореспондент.net, опублікував світлини того дня, коли люди буквально не випускали екс-міністра зі свого оточення.

А ось мої запитання для Юрія Луценка і його відповіді на них, отримані сьогодні:

- Шановний Юрію Віталійовичу, і ти, звісно, і читачі моїх блогів обопільно добре знаємо, які в Україні суди, на кого вони працюють. Коли навіть апеляційні судові інстанції можуть, приміром, без завчасного попередження адвоката про час і місце судового розгляду оскарження утримання під вартою його клієнта провести своє засідання. Або ж можуть розглядати справу лише зі стороною обвинувачення, без участі затриманого.
Як знайти справедливий, чесний суд, який би правдиво оцінив ситуацію з точки зору законності і верховенства права?
Це має бути суд присяжних?
І як справи з цим у твоїй кримінальній справі?

.- Олександре Олександровичу, перш за все, вітаю і дякую за добрі слова про мене в книзі, яку я встиг почитати до арешту. Скільки років не бачилися – а як вчасно, виявляється, зустрілися на підприємницькому Майдані. Шкода, що не було контактів у часи міністрування – напевно, зміг би щось додатково змінити в системі. Досвід нормальних людей, які були за тією стороною тюремних воріт, безумовно, дав би для цього імпульси.
Тепер, про запитання. Я завершив ознайомлення з усіма 47-ма томами справи. За цей час з судами, які погоджували абсолютно незаконні подання прокуратури, стало зрозуміло все. Якщо людину саджають лише за використання її конституційних прав на недачу показів, невизнання свої вини та виступи в ЗМІ – які можуть ще бути сумніви?!
Знаєш, все відбувається як в анекдоті.
Йде бабуся по Хрещатику, бачить – багато людей виходить із підворотні, всі хрестяться. Бабця і собі туди, просить:
- Дайте мені свічечку…
- Немає у нас свічок.
- Тоді дайте іконку.
- Немає у нас іконок.
– Дайте хоч води свяченої. – А їй у відповідь: мовлять:
- Бабка, йди нафіг. Це Печерський суд – нема у нас тут нічого святого…
Не може бути справедливим суд у країні, де рідний брат Генпрокурора керує Вищим спеціалізованим судом!
Не може бути незалежних суддів в країні, де адміністрація Президента контролює Вищу Раду юстиції, знімаючи без жодних особливих пояснень неугодних служителів Феміди.
Зачистка кількох впертих та старомодно-чесних швидко вишикувала суддів у відому позу панянки, яка вже, що називається, готова…
Певний час тому я виступав за виборність суддів. Але сьогодні виграє такі вибори лише дзвінок із Банкової та дурні гроші.
Тож, на мою думку, єдиний вихід з ситуації фактичної ліквідації незалежної судової гілки влади в Україні може стати впровадженні норми Конституції як документу прямої дії, яка гарантує громадянам право на суд присяжних.


- Чи є, з твоєї точки зору, можливість сподіватися на те, що в ідеалі до числа присяжних не будуть тишком-нишком введені особи, якими маніпулюватимуть з-за куліс ті, хто шиє нині кримінальні справи?
Я про це говорю тому, що в Москві, де в ці дні тривають судові засідання щодо розгляду кримінальної справи зі встановлення обставин убивства правозахисника Сергія Меркелова і журналістки Насті Бабурової, на завершальній стадії процесу, одна з присяжних заявила про свій самовідвід, позаяк на неї повсякчас начебто здійснювали тиск (в обвинувальному плані до підозрюваних) присяжні під №1 та №4. Тепер, схоже, їм усе доведеться починати спочатку.

- Звичайно, така можливість маніпулювання присяжними існує. Але можливість у даному випадку на порядок краще нинішньої гарантії замовного рішення.
Причому, чим більше людей скористається таким конституційним правом на присяжних – тим меншою стане ця можливість. У влади зараз не менше трьох десятків справ з політичною мотивацією., ще стільки ж – з економічною. І в кожній справі – 2-3 десятки випадково вибраних комп’ютером громадян-присяжних. Обробити їх буде значно важче, ніж просто спустити потрібне рішення давно видресируваним суддям Печерського суду.


- Якими взагалі, на твою думку, мають бути люди, які покликані, не зважаючи на політичну ситуацію, долю своєї сім’ї, насамперед своїх дітей, прийняте справедливе рішення – винен чи не винен, ознайомившись зі всієї абсурдністю звинувачень генпрокуратури, яка причинила тебе в Лук’янівських казематах, щоб не виступав у ЗМІ, щоб не висміював їхні недолугі інвективи, себто інкримінації?

- Я готовий довести брехню ГПУ будь-якій неупередженій, не проплаченій людині…


- Цими днями мені довелося побувати на засіданні одного «круглого столу», в ході якого колишній заступник генерального прокурора Олексій Баганець, який нині очолює адвокатську контору свого імені, буквально назвав нікчемними, потішними, сміховинними всі звинувачення проти екс-міністра внутрішніх справ. Заявив, що за 32 роки своєї роботи в органах прокуратури він ще ніколи не зустрічав більш недолугого подання прокуратури і фальшивого рішення суду. Чи гріють душу, підтримують морально подібні оцінки таких високо кваліфікованих експертів?

- О. Баганця я знаю давно – з часів його керівництва Донецькою, а потім і Львівською прокуратурами. З відгуків багатьох – це суперпрофі. Причому, важливо, що він із тих, хто має свою думку і займає свою позицію. Шкода, що такі не були потрібні системі.
Його слова про мою справу мене не здивували, бо те саме думають усі, хто знайомий зі «справою». Але приємно, що на відміну від багатьох, Олексій Васильович не боїться вголос говорити правду.


- Хочемо ми того чи ні, але кримінальна справа проти екс-міністра внутрішніх справ лягає на суспільні терези в противагу кримінальної справи екс-президента України Л. Кучми. З одного боку найстрашніший ворог нинішньої влади – Ю. Луценко, з іншого – її хрещений батько. Практично творець олігархічної монархії в Україні, родоначальник корупційного суспільства.
Чи відчуваєш ти себе Віталієм Кличком перед виходом на ринг? І які нам потрібно слова сказати тобі, щоб ти переміг у двобої з кримінальною владою, яка утримує під вартою людей, без належного правового обґрунтування?

- Справу Кучми я б розглядав у двох площинах. Перша – Кучма створив систему взаємопоруки вузького кола «своїх», яким можна було безкарно грабувати країну. Одночасно Леонід Данилович майстерно стравлював олігархів та силовиків поміж собою. Така система привела до бездумного виконання будь-яких, навіть дикунських забаганок у боротьбі за милість «папи».
Вбивство Гонгадзе – це історія боротьби впевненого в безкарності оточення за прихильність Кучми. Сьогодні Кучма відповідає за створення системи, в якій життя людини могло бути аргументом цих «палацових інтриг».
З іншого боку, порушення кримінальної справи саме в такий спосіб, який не передбачає реального покарання, означає дещо інше, ніж встановлення законності.
Я вважаю, що справа Кучми – це сигнал бізнес-елітам. Після розправи над опозицією нинішня влада вимагає від бізнесу не просто лояльності, а повного підпорядкування. Аж до введення кураторів від Юри Єнакієвського.

- На жаль, із власного досвіду, оскільки довелося в Лук’янівському СІЗО, безпосередньо на «Кучмівці», у камері №332, відсидіти за сфабрикованим звинувачення 7 місяців і 24 доби, тому добре знаю, що в камерах є справжні «академіки» щодо трактування положень Кримінального і Кримінально-Процесуального Кодексів України. Хотілося б знати, приміром, що кажуть, як коментують вони дії Генпрокуратури, котра останнім часом вдалася до дивного офіційного терміну, трактування в справі Гонгадзе, коли відповідальні чини вищої наглядової інстанції за дотриманням законності в Україні стали враз стверджувати, що журналіст, мовляв, загинув не в результаті «замовного» вбивства, а за «наказом»?
Так начебто право вбивати, відрубувати голови входили до функціональних обов’язків екс-генерала О. Пукача?

- Сан Санич, що тут трактувати? Немає в Кримінальному кодексі України статті «вбивсто за наказом». Це – політичні ігрища ГПУ і крапка.


- Цими днями дружина Л. Кучми, коментуючи останні події, що стосується її чоловіка, сім’ї, заледве не весело заявила, що, мовляв, «кримінальна справа – це не горе». Чи так же безжурно вважають все, що твориться до їх чоловіка, батька у твоїй сім’ї?

- Моїй дружині і синам зараз нелегко. Сил надає підтримка друзів і тисяч незнайомих людей, які висловили свою підтримку.
Але ніщо не може замінити відсутнього батька в сім’ї. Це – найважливіше і для мене. І для них. З 1996 року я був на барикадах, а вони мене чекали. Пам’ятаю, як заколисував меншого, прибігаючи на ніч із Майдану 2004-го. Повернувся вже після перемоги. Щоб знову пропасти без вихідних у МВС.
Так що зараз є надто багато часу, але немає можливості сказати те найважливіше, що належить сказати кожному люблячому батьку й чоловіку.
Дуже точно сказала Ліна Костенко: «На цій землі головне – набутися разом».
А взагалі, це – не змагання з донецькими, як ти подекуди говориш. Всі політичні протистояння Схід-Захід, бандерівці-москалі – в минулому. Сьогодні всі вони – жертви олігархічно-кримінальної системи, для якої і ті, й інші – об’єкт пограбування.
З такою системою я все життя боровся. Інколи – успішно, інколи – ні. Але ніколи не здавався і не продавався. Я не брав хабарі і не домовлявся про взаємозаліки корупції. Тому я почуваю себе вільним навіть у тюрмі.
Не хочу, щоб це звучало патетично, але я не маю права на індивідуальну ціль. Як політик, за якого голосували мільйони людей, я зобов’язаний довести, що не всі злякалися і продалися.
Це – єдине, що я можу зробити для майбутніх перемог.