Самоспалення Луценка

Злоба і вседозволеність явно перейшли всі межі мислимого і потенціального. Чи є вихід із тюремного тупика?

У справі Луценка все та ж лінійна тупість сюжету – із суду назад до камери. З речами.

Мабуть, як ніхто інший, можу зрозуміти глибину його внутрішніх розчарувань, душевних образ. Сам це норовом, темпераментом, усім серцем відчував колись у тих же смердючих казематах. Над силу терпів цей нестерпний біль. І п’ятий місяць за ґратами безневинно, добре знаю, - це найважча, найпекельніша пора. Коли, здається, вже більше немає сил зносити садистські публічні знущання. Бо ж найголовніше, що всі дії з ув’язненням – протиправна показова акція. Не більше. Банальна розправа за життєву позицію.

У томах не докази твоїх протиправних справ, а кримінал на самих слідчих, які ліплять сліпого до плоту. Бо такий мають наказ. Протиправний, антиконституційний. Але коли хочеш бути в погонах – корися, або уступи місце іншому.

Я дивуюся, чому серед тих слідчих, прокурорів, яких доволі часто перетворюють у заручників політичної системи, яка тимчасово захопила головний курник на Банковій, ніколи не знайдеться жодної (чуєте, жодної!) людини, котра б повстала проти свавілля головних прокурорських чинів, котрі запопадливо і пристрасно обслуговують збочинські забаганки зверхників влади. Людини, яка б зреклася чорного плаща малюти скуратова, виступила публічно проти відвертих політичних розправ, як справа Ю. Луценка, насамперед, проти кримінальних замовлень на безневинне утримання бранців під вартою. Не всі ж вони брати по духу "мокрушника" Пукача. Чи не так? 

Невже система підготовки фахівців цього профілю, стажування, боротьба за місце в прокурорських кабінетах так нівелює в людях усе первородне? Бо ж чиїсь вони діти, і, напевне ж, були, виростали, чесними, справедливими. Добре розумілися на тому, де чорне, де біле, червоне, зелене…

Хто ж їх зробив правовими дальтоніками? Послушними остуканами, тривіальними маріонетками.

Більшість із них самі ж, напевне, виховують дітей. І де гарантія того, що знаючи нині лише слухняно брати під козирок, вони тим самим не цементують, утверджують в молодій незалежній державі вуркаганську, потворну систему, коли проти їхніх потомків завтра не вчинять такий же самосуд.

Те ж саме, буква в букву, стосується і чинуш у мантіях судів. Їх участь у таких розправах іще більш екзальтована, препогана, страхітлива. Бо вони кінцева, заключна ланка протиправних екзекуцій. Своєрідні, політично доморощені "орли" із замовного розтерзання неугодних режимові.

Знаєте, мене ніхто не уповноважував бути адвокатом, захисником Ю. Луценка. Але я просто мисляча людина, і не можу не бачити, що на прикладі його надуманого, сурогатного кримінального переслідування влада впадає уже в страхітливе середньовіччя. Тягнучи туди ж і всю правову систему держави. А це означає і всіх нас. Бо на місці Луценка завтра може опинитися будь-хто. 

Я не маю на меті ні в чому й виправдовувати його. Але ж аналізувати, порівнювати, мабуть, можна. Тим паче, що українську владу уже весь світ звинувачує в вибірковому застосуванні влади.

Ось, приміром, Ю. Луценка звинувачують у тому, що водію екс-міністра свого часу надали службове (підкреслюю це останнє слово) житло. Якісь там начебто створював просування по службі.

Якщо бути справедливим, то у такому разі поруч із Луценком на нарах (у жіночому, звісно, блоці) має знаходитися нині народний депутат України від Партії регіонів Юлія Ковалевська, а також колишній народний депутат від цього ж угрупування – Андрій Кравець.

Це ж у них "працювала" і нині продовжує "трудиться" на посаді помічника-консультанта народного депутата України така собі Надія Леонідівна Марінцева, яка уже понад три роки, вважаючись державним службовцем, одержуючи платню з державного бюджету, заробляючи стаж державного службовця, насправді є… персональним кухарем самого лідера Партії регіонів, а нині глави держави.

Чи не там же повинен знаходитись і сам Віктор Федорович, за чиїм рішенням, напевне ж, вирішувалося питання трудовлаштування і оплати праці його індивідуальної годувальниці, віртуоза з задоволення апетитів найвибагливіших гурманів? Я ж не думаю, що цим займалася дружина пана Януковича – перша леді держави.

Бодай на мить вдумайтесь у те, на якій підставі вчора Апеляційний суд Києва задовольнив клопотання Генпрокуратури про продовження терміну тримання Юрія Луценка під вартою ще на місяць - до 26 травня. 

Виявляється тому, що його захисники та інші звинувачувані по кримінальній справі ще не встигли ознайомитись з матеріалами, зібраними слідством. Сам Луценко, як відомо, уже "опрацював" усі, без малого п’ятдесят томів сфабрикованого інвективу.

Отже, вийшло, що під новий рік заарештували, вкинули до звірниці тому, що начебто не читав обвинувачення. А прочитав – все одно позбавляєшся права на волю. Сиди за ґратами…

Коли так, то це однозначно вказує на те, що не раніше інкриміноване звинувачення в буцімто ухилянні від співпраці з слідством насправді є причиною переведення громадянина на тюремну баланду. Мотив, підкладка тут явно інша. Виключно політична. Бажання прибрати з волі, закрити рота дотепному, вдатному пересмішнику. Усунути язикатого критика режиму.

Тому Юрій Луценко з сьогоднішнього дня оголосив про початок голодування на знак протесту проти правового свавілля в українських судах.

- У мене немає іншого виходу, - сказав він після оголошення вчора йому вироку суддями Апеляційного суду м. Києва. - Справа в тому, - були його слова, - що якщо мене потримати тут, щоб інші читали матеріали справи, то, значить, мене треба буде тримати, щоб я ходив на суд, а потім — тримати, щоб я чекав апеляції, а потім тримати, щоб я чекав Верховного Суду. Тобто, мене будуть тримати вічно! Аргументів у них немає вже жодних, вже немає до чого причепитись, але все рівно: «Луценко має сидіти!». Тому єдиний знак протесту, який я собі можу дозволити, це оголошення з завтрашнього дня голодування на знак протесту проти порушення всіх моїх прав, - заявив Юрій Луценко. За його словами, голодування триватиме стільки, скільки витримає організм… 

- Я про це попереджував слідчих завчасно, - зауважив Луценко, - коли вчора повністю ознайомився з матеріалами справи. В мене не залишається нічого іншого, тому що правових аргументів немає, вони не працюють. Мене незаконно затримали, незаконно арештували, незаконно утримують, незаконно продовжують термін тримання, я це довожу з номерами статей Кримінально-процесуального кодексу, але мене ніхто не хоче слухати! Жодні аргументи ні до кого не доходять, тому в мене залишається останнє — боронити свою свободу в останній метод, який залишився. Юридичного методу вже немає, - заявив Юрій Луценко. 

Це акт самоспалення. 

Аби привернути увагу громадськості всього світу, що в Україні відбувається акція справжнього душевного, громадянського вандалізму. Жорстокої, бузувірської розправи за інакодумство.

Звичайно, Луценко далеко не ангел без помилок, хандри, аберацій і морщин. Але в здоровому суспільстві повинна бути всьому міра. Тут же, либонь, злоба і вседозволеність явно перейшли всі межі мислимого і потенціального. І коли на верху не можуть зупинитися в своєму шаленстві, ярості, то цьому має покласти край лише народ. Якому є чого остерігатися від подібного самодурства.