Чому Луценка залишили на нарах?

Зворотний бік великої роковини…

Усе таки це, мабуть, глибоко символічно, що саме тієї пори, коли глава держави розпочав доповідати в телеоб’єктиви, як він багато зробив для поліпшення життя в Україні за рік свого правління, Апеляційний суд міста Києва виголосив свій вердикт: Юрія Луценка залишити під арештом.

Специфічною особливістю цього вікопомного дня (тепер із 25 лютого начебто розпочинається нова ера України, у зв’язку з минулорічною інавгурацією В. Януковича саме цієї доби) стало те, що колегія суддів прийняла вельми характерне рішення. Фотокореспонденти і телеоператори, яких лише на декілька хвилин допустили до судової зали, мали право свої об’єктиви спрямовувати виключно на одного учасника процесу – адвоката Юрія Луценка – Ігоря Фоміна. І ні в якому разі до кадру не повинні були потрапити судді, прокурор. Ті, власне, хто в залі №0508 вершили дивне правосуддя.

Ви не здогадуєтесь, чому цього святкового для влади дня такою вибірковою була свобода для представників медійного простору в новому фемідному хмарочосі на вулиці Солом’янській, 2?

Можливо, мантії виявилися недостатньо випрасувані, пом’ялися у кріслах, або ж не трималися рубчики на штанах прокурора? Чи щось не презентабельне було в зачісках цих людей?

Коли б не так.

Їх турбувало одне – не засвітитися в телеефірі, не потрапити на газетні полоси. Щоб люди не побачили, хто саме конкретно здійснював відверте і неприкрите кривосуддя.

Щось, либонь, муляло цих рабів судової реформи за Януковичем. І було це видно з їх коротких косих поглядів, куцих реплік, відвертого не бажання вдаватися в суперечки з адвокатом, рідними Ю. Луценка, які таки пробилися до зали. Із недобрих і хтивих усмішок на спробу сторони захисту приєднати до матеріалів справи 700 тисяч підписів (!) громадян України, які вимагають негайно звільнити з-під арешту екс-міністра внутрішніх справ Юрія Луценка.

Думаю, що в Печерському судді, де ще минулого тижня приймали рішення щодо продовження на наступних два місяці термін ув’язнення для двічі міністра внутрішніх справ, дали чіткий сигнал стороні захисту: щоб ви не робили, ваш підзахисний залишатиметься в камері СІЗО. Тоді, як відомо, адвоката попередили про початок судового засідання буквально за хвилин двадцять до його початку, власне, так, аби він ніяк не встиг у запрудженій автомобілями столиці на буквально раптове, непередбачене, ґвалтовне судове засідання. Не кажучи вже про те, щоб дати змогу юристу заздалегідь підготуватися до дебатів, завчасно вказавши час судового процесу, якби це належало робити в правовій державі.

Сьогодні, вже в апеляційному суді, було допущено не менш кричущий факт порушення чинного законодавства щодо позбавлення права Ю. Луценка на правовий захист: його просто не доставили із СІЗО на процес. За відмовками суддів чітко вгадувався жорстокий цинізм: мовляв, для чого ці всі зусилля, коли ніщо не допоможе видряпати з-за ґрат одного з головних ворогів нинішнього режиму?

Ні сто поручительств народних депутатів, зібраних у Верховній Раді, ні 700 тисяч підписів простих громадян України, які вважають усе це жорстокою розправою над політичним опонентом "донецьких", ні навіть спільна участь у процесі Ю. Луценка зі своїм адвокатом.

Сказано тримати у "камері смертників", і судді, ці ржаві гвинтики режимів, яким видали чіткий алгоритм, трясучи зрадницькими мантіями, боячись потрапити до теле- і фотооб’єктивів, по-змовницьки підступно виконують замовлення влади. Ні громадянської совісті у них, ні правової, професійної гордості. Та й у решті нічого людського.

Оскільки ні єдиного правового аргументу нині й далі утримувати Ю. Луценка на нарах "смертників" немає. Адже він ніяк не може вплинути на результати слідства щодо його абсурдних звинувачень, позаяк воно уже закінчено. Всі факти, аргументи, документи прошнуровані, пронумеровані і знаходяться в кримінальних томах. Крім того, фігурант справи вже більше року не є посадовою особою. Тобто, ні на кого вплинути не може.
Не соціально небезпечний…

Знаєте, написав це останнє слово, і, що називається, зрозумів: помилився.

Юрій Луценко тільки тому знаходиться за ґратами, що для нинішнього режиму саме він є найбільш соціально небезпечною особою в суспільстві.

Особливо підкреслю це. Не Тимошенко, не Тягнибок, не Яценюк. А саме безтрепетний і гостроязикий Юрій Луценко, стихія якого вулична демократія і природжене вміння управляти масами людей. Запалювати їх, вести за собою.

Закручуючи гайки по-донецьки, з "Муркою" від прокурорів на першому національному (вважайте, державному) телеканалі на "східняках", вони нині з острахом поглядають у бік Близького Сходу і Північної Африки, звідки вдарило по тамтешніх "стабільних" (читай – диктаторських) режимах полум’ям людської ненависті до своїх багаторічних правителів. За безчельне, хамовите приниження людської гідності, позбавлення демократичних свобод. А саме це В. Янукович і його камарилья, як бачимо, за рік переконалися, беруть за основу в своєму якомусь там "будівництві нової держави", жорстоко подавляючи інакодумство, під надуманими приводами вкидаючи до в’язниць представників опозиції. Про що, до речі, вже відверто на весь голос заявляє замало не вся Європа і США.

Вони чудово розуміють, що такі відчайдушні, дерзкі, зухвалі і сміливі люди як Юрій Луценко, котрих справедливо називають природженими трибунами мас, є найбільшою загрозою для їх нинішньої влади, яка за рік біля державного стерна навчилася лише добре красти. І тому вже прогнила, у печінках сидить для мільйонів і мільйонів українців.

І випусти сьогодні такого Ю. Луценка з казематів Лук’янівського СІЗО, він завтра приведе із собою тисячі людей, аби… встановлювати люстру за 50 тисяч доларів США в дорогому для Віктора Федоровича Межигір’ї.
Як свого часу, не посоромився, приніс, приміром, Ю. Луценко лапті для Л. Кучми до трибуни у Верховній Раді, де той виступав із щорічним посланням глави держави.

Страх режиму перед Ю. Луценком, гадаю, врешті-решт зіграє злий жарт із В. Януковичем та його радниками. Зверніть увагу: за два тижні, керована Ю. Луценком "Народна самооборона" зібрала 700 тисяч підписів на захист свого лідера. Це, хоче хто визнавати, чи ні – понад 35 піхотних армій.

Думаю, що багато із цих люди з часом запитають владу, персонально В. Януковича: чому ігнорується їхня думка, чому "донецькі", прибравши до рук всі штурвали в державі, вибірково застосовує закони лише до невгодних?
Треба бути глухим, сліпим, аби не розуміти, що в суспільстві зріє ненависть до нинішньої "донецької" еліти, яка відверто шикує тоді, коли більше третини громадян України живуть упроголодь.

Про це останнє, до речі, свідчать результати опитування, проведені Київським інститутом проблем управління імені Горшеніна якраз до великого ювілею – роковин правління В. Януковича в Україні.

Не сьогодні-завтра вся Європа і весь світ дізнаються про те, як засудили колишнього міністра до протиправного ув’язнення іще на два місяці, не маючи для цього ніяких юридичних підстав.

Мабуть же ж, із переляку.

Опозиція готує звернення до європейських структур, до посольств, до Парламентської Асамблеї Ради Європи.