Севастополь – зона підвищеного ризику для атак шахідських смертників проти живої сили російських вояків…
Росія не перестає приголомшувати, вражати і лякати. Своїми п’яними "зачистками" на Кавказі, "цапками" в Краснодарі, вибухами в метро, аеропортах, у "невських експресах".
Там повсякчас триває жорстока терористична війна. Не зважаючи на індульгенцію від В. Путіна – "мочити в сортирі". На право правоохоронцям, дароване Д. Медведєвим - "знищувати на місці"…
А що коли під приціл потраплять невинні? Випадкові люди? Такі, з ким просто "антитерористи" зводять рахунки?
А конституційні права людини на захист? Як бути з ними?
Якщо, відомо, ніхто немає права назвати людину злочинцем без суду, то чи справедливо відкривати вогонь на ураження, не довівши, що на мушці справді терорист, чи терористи?
Схоже, в Росії сподіваються на те, що все спише право державної людини зі зброєю начебто захищати народ від зловмисників. Вогнем і мечем…
Коли починаєш розмірковувати над усім цим, мимоволі стає моторошно від того, що значна частина людей, які прийшли нині до влади в Україні, наяву і уві сні бачать себе лише під патронатом Кремля.
Мріють сіроманці, щоб і у нас якнайшвидше почав розповсюджуватися цей кривавий мілітаристський та бандитський привілей - "мочити в сортирі", "знищувати на місці".
Якщо таке право вступає в силу, навіщо розбиратися з тим, хто є той об’єкт, на кого спрямований вогонь: опозиціонер, котрий справедливо критикує владу, приміром, за високий рівень корупції, чи той, хто справді влаштовує терористичні акти з людськими жертвами?
А російський флот, розміщений на території України, це що не об’єкт для драконівських бомбових ударів різномастих джамаатів, які ведуть війну проти кремлівських правителів? Хіба не зрозуміло, що Севастополь в Україні, це давно вже зона підвищеної уваги для шахидів, смертників, які цілять в живу силу російського війська? Тоді харківські угоди, це не що інше, як страхітлива міна уповільненої дії, закладена на нашій території…
Із Москви чути новий заклик: всюди необхідно ставити пропускні рамки. В аеропортах, на залізничних і автобусних вокзалах…
Виникає цілком логічне запитання: а скупчення людей на тролейбусних, автобусних зупинках, на ринках? У церквах і молитовних будинках, де відбувається масові зібрання. На мітингах? Як їх захисти від терористів?
Україна щаслива тим, що тут, слава Богу, панують мир і злагода в суспільстві. Начебто немає у нас причин для силового протистояння. Окрім, звичайно, мовних проблем.
Я кажу про це тому, що саме в нинішні дні (о третій годині, у ніч проти 21 січня), 33 роки тому, на могилі Тараса Шевченка у Каневі, вчинив самоспалення житель Калуша Івано-Франківської області Олексій Гірник. На знак протесту проти національного гніту, затисків української мови…
У його останній записці було виведено:
„Протест проти російської окупації на Україні! Протест проти русифікації українського народу! Хай живе Самостійна Соборна Українська держава! (Радянська, та не російська). Україна для українців! З приводу 60-річчя проголошення самостійної України Центральною Радою 22 січня 1918 р. – 22 січня 1978 р. на знак протесту спалився Гірник Олекса з Калуша. Тільки в цей спосіб можна протестувати в Радянському Союзі?!”.
Думаймо, друзі. Міркуймо: чи підходить для нас російська рамка?
* * *
Тим часом, дехто із посадовців готовий захищати свої душі і в такий собачий спосіб…
Фото автора
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.