Закон проти "мовних інвалідів"

Мовний законопроект №1233 це тест України на державність, влади на "вошивість", опозиції на бойовитість, титульної нації на бажання мати власну державу, бути вірною заповітам наших предків...

Думаю, що з часом, коли ми оглянемося на пройдений Україною шлях за часів нинішньої незалежності, зокрема, реально оцінимо період роботи Верховної Ради шостого скликання, він виглядатиме величезною, парадоксальною руїною на шляху національного державотворення. А в тому котловані копошитимуться «творці» цього дива в образі Чечетова, Колесніченка, президентського угодника Литвина, десятків зрадників-тушок.

Це завдяки їхнім стараннями цей період позначений таким розруєм, руйнаціями, і, передусім, душі українського народу – вихолощенням зі вжитку, з державного застосування української мови. Практично її взято в заручники, ув’язнено на догоду сусідам.

Цей період можна сповна назвати порою торжества «мовних інвалідів» (тих, хто начебто не може оволодіти українською через свої розумові здібності), які готові бути вождями й патриціями, але аж ніяк не щирими українцями, носіями нашої національної культури. Імперські мотиви, дике азіатство їм ближчі до душі, ніж українська мовна, пісенна культура, бо в тому місиві манкурства більше безладу, каламуті, а саме в ній вони мають щедрий матеріальний улов.

Подібне сталося унаслідок неймовірних катаклізмів, які пережила українська нація за московсько-радянського панування, коли віками відбувалося сплановане винищення етнічних українців голодом, катуваннями, репресіями і завезення натомість на наші землі представників соціального дна з Росії.

Парадоксально, але факт. Не менша заслуга в цьому провалі на шляху нинішньої незалежності і таких великих «охоронців» наших святинь, як М. Томенко, А. Яценюк, А. Кожем’якін, В. Кириленко і інших, які раз по раз били себе в груди протягом останніх п’яти років, багато обіцяли, але нічого конкретно не робили для того, аби захистити духовну скарбницю народу, найважливіший елемент нашого громадського, суспільного, державного єднання. Хоча фактично саме вони були уповноважені на цю боротьбу українським народом.

На прикладі минулого розраю ми нині можемо зрозуміти, як важливо, щоб до складу Верховної Ради добиралися фахові люди, патріоти України. Ті, хто знають толк у своїй справі.

Зверніть увагу. Поминув лише місяць роботи нового парламенту, а «на-гора» представниками опозиції  уже видано законопроект №1233 від 10.01.2013 «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні».

Авторами його є Володимир Яворівський, а також відомий український письменник Марія Матіос та науковець із історії мови Ірина Фаріон.

В ідеалі такий закон у нас би мав з’явитися ще в грудні 1991 року, коли на тодішньому Всеукраїнському референдумі 28 804 071 громадянин (90,32%) проголосовали «За» проголошення незалежності України. Але так склалося, що державі довелося пройти лише через руїну Януковича-Азарова-Литвииа, аби зрозуміти, що через втрату мови, духово-культурного свого обличчя, на чому, як бачимо, активно спеціалізується окупаційна влада, ми можемо загубити державу. Стало зрозуміло, що Україна досягла критичного свого порогу духовно-моральної деградації.

Так що поява законопроекту №1233 – це гарячий виклик часу.

В основі його лежить положення того, що  відповідно до світових стандартів Україна є моноетнічною державою, позаяк українці становлять у ній 77.8%, хоч для цього за міжнародними стандартами досить і 70%. Звідси випливає не лише їхнє абсолютне право на державність виключно однієї мови – української, а й є те, що найбільша етнічна меншина України – росіяни (17.3%), як і представники всіх інших меншин, зобов'язані володіти державною українською мовою. Як, приміром,  володіють державною російською українці, чеченці, інгуші, татари, чуваші, мордва і інші народності Росії.

Так склалося, що завдяки маніпуляціям владної верхівки, лакейству керівників попередньої Верховної Ради, повної безпорадності «вождів» парламентської опозиції, з середини літа минулого року в Україні українці зазнають утисків на духово-мовному рівні. Насамперед, через протиправно протягнутий через «кнопкодавів» ВР так званий закон Ко-Кі, а затим чомусь підписаний главою держави, який очевидно і був справжнім замовником цього циркуляру проти української нації.

Новоявлений Петро Валуєв із вулиці Банкової. Прости, господи!

Так ось, законопроект №1233 насамперед пропонує визнати таким, що втратив чинність, закон "Про засади державної мовної політики" від 3 липня 2012 року.

Кому не зрозуміло, що в Україні і досі масово брутально порушуються права українців на мовно-культурний простір. Російська імперія русифікувала Україну, здійснивши інформаційну, ідеологічну експанцію. Українці позбавлені прав на догоду неукраїнській меншості. І тому законопроект №1233 це спроба відновити рівновагу в суспільстві, яке складає, підкреслю, унітарну державу.

За свою рідну мову борються всі народи, які мають власну державу. І за прикладом не потрібно далеко ходити. Звернімося бодай до досвіду Чехії. Якраз нещодавно на сайті радіо «Свобода» щодо цього з’явилася стаття Оксани Пеленської, озаглавлена «Як чехи боролися із мовною окупацією і перемогли». Почитайте.

Добре зрозуміло, що запропонований опозицією законопроект викличе справжнє збурення в середовищі «мовних інвалідів», які бажають правити в Україні сповідуючи агресивну психологію плебейства перед Москвою і її кремлівськими правителями. Але цей шлях – до національного виродження українців, і ми цього не потерпимо.

Дві державні мови в одній державі, це все одно, що два президенти, два прем’єр-міністри, два парламенти. Утопія!

Звісно, що більшість ВР усяко перешкоджатиме прийняттю Закону, який раз і назавжди має затвердити статус української мови і мов національних меншин в Україні. Позаяк він позбавляє їх пуповинного зв’язку з зореносною Москвою.

Як бути? Переконаний, що опозиція в цьому випадку намертво заблокувати роботу вищого законодавчого органу, аж до оголошення нових парламентських виборів.

Така розв’язка нині вигідна опозиції. Бо завдяки активній наступальній позиції фронди щодо голосування народними депутатами виключно за себе, відкрилися неприпустимі кричущі факти підтасовки результатів призначення на посаду, приміром, голови НБУ, інші. Окрім того, є свіжий вердикт Європейського суду з прав людини, який засуджує практику  протиправного «кнопкодавства» «за того парня»  в Верховній Раді України. Все разом узяте – добрий козир в руках опозиції. Який лише потрібно правильно, ефективно використати.

Із цього приводу читайте мій пост, опублікований 2 січня ц.р. – «Аби врятуватися, Україні потрібні ще одні парламентські вибори».

Цікаво, вже наступного дня, 3 січня ц.р., один із лідерів «Батьківщини» Олександр Турчинов заявив: «2013 року можуть бути дострокові вибори». А  11 січня 2013 р. Олег Тягнибок теж підтвердив: “Ситуація розвивається таким чином, що цілком може бути, що в Україні будуть дострокові парламентські вибори”, Читайте про це тут.

Отже, боротьба за утвердження нового мовного закону це шлях до виходу України з-під московської експансії. Це тест України на державність, влади на "вошивість", опозиції на бойовитість, титульної нації на бажання мати власну державу, бути вірною заповітам наших предків, відстоювати своє право бути європейськими людьми...