Чим перехвалений Кличко відрізняється від регіонала Тігіпка?

Про даунівський рух тих, хто за своїми розумовими здібностями може керувати галузями, міністерствами і навіть всією економікою держави, але принципово не може вивчити українську: мізків не вистачає,.

А й справді, чим?

Напевне ж, зростом, вагою, кулаками. Тим, що віком молодший, і в люди вибився не з комсомольських бань. Світу більше побачив. Мов більше знає…

А ось щодо мов, то тут явно варто іще поміркувати. Бо виявилося, що в одного з лідерів опозиції точка зору щодо  української мова, котра вочевидь є чи не найголовнішою умовою нашого суверенітету і незалежності держави, одним із найголовніших сторожів ідентичності українців точнісінько співпадає з позицією його політичного супротивника. Гнуть одне й те саме, хоча подібна точка зору для керівника УДАРУ є не що інше, як публічна зрада політичних інтересів його виборців.

Судіть самі. Заступник керівника провладної фракції Партії регіонів у парламенті С. Тігіпко цими днями на одному з телеканалів заявив:: " "У нас є ряд депутатів, які просто не вміють розмовляти українською. І, перш за все, це пов'язано з тим, що в цих регіонах ніхто просто не говорить, ті люди, які навіть знали в школі, просто забули мову, вони сьогодні бояться спілкуватися цією мовою, тому що погано її знають".

Словом, просто катастрофа. Не вчили мови державотворчої (титульної) нації, не вивчають її регіонали нині, пройшли на виборах до парламенту від імені народу і тут відверто, нахабно через свого ідейного керманича вимагають індульгенції.

Проходить три доби після цього душевного стриптизу, вже на іншому телеканалі, цього разу лідер фракції УДАР В. Кличко каже наступне: "Якщо людина хоче бути держслужбовцем, він обов’язково державною мовою має володіти, але він, як депутат, є представником громади, і ми не можемо вимагати від нього говорити іншою мовою, він все своє життя говорив російською… Мовне питання 31-ше", - зазначив він. (Детальніше про це читайте тут.)

Що це все, як не продовження даунівського руху, започаткованого регіоналами, суть якого зводиться до того, що у нас, мовляв, настільки розумні, толкові люди в складі фракції, але яким, на жаль, не під силу оволодіти українською. Мізків буцімто не вистачає. Звільніть їх від цього.

А ось управляти українським бидлом, замічу принагідно, з цим у їхніх людей ніяких проблем не виникає. Тут, мовляв, усе, о’кей, панове!

Як за приклад можуть вказати  на Азарова, Арбузова, Прасолова, Колобова, Лєбедєва, Проскурякова, Болотських і на додачу на сонцесяйну пані Королевську, які українською не володіють ні ступ ногою. Але успішно керують цілими галузями, міністерствами, входять до золотого цвіту команди В. Януковича – є основою так званого українського уряду, який мислить, спілкується, приймає рішення і розпорядження на своїх засіданнях  виключно російською.  Перекладачі здійснюють документальний переклад для українського бидла.

Це ж про цих нових урядовців, які мають вершити долю 46 мільйонів, уже розписався пан Кличко, заявивши, що нафіга їм знати ту ж таки українську, якщо вони "все своє життя говорили російською".

Справді, вони ж в основному народилися, виросли, виховувалися в Росії, а тепер ось приїхали будувати "руський мір" в Україні. Так начебто кращих від них будівничих у нас немає…

Ось якраз хвороблива аморфність таких перехвалених "лідерів", як В. Кличко, котрі вважають, що мовна ідентичність справа, як він висловився, - "31-ша", якраз і призвели до того, що українофобство в нашій державі набрало нечуваних розмірів. Чим навіть хизуються окремі зрусачені чиновники. А представники п’ятої колони опустилися навіть до того, що зверхньо і нахабно встановлюють для титульної нації України, де і якою мовою висловлюватися, скільки відсотків має бути в ефірі нашого мовного продукту.

Ви ж, сподіваюся, ще не забули про літні вправи відвертої українофобки з фракції Партії регіонів, яка розробила і внесла на розгляд парламенту законопроект, відповідно до якого в українських ефірах радіо і телебачення не повинно бути більше 25-відсотків української музики й пісень. Бо їх теж, через низький рівень своїх розумових здібностей не можуть сприйняти ті, хто виріс у неукраїнському (читай російському) мовному середовищі.

І тут, як бачимо, також катастрофа. Ще одне горе з розуму старшого брата.

По-правді кажучи, я думав, що Кличко європейська людина і тому напередодні виборів у своїх публікаціях в "Українські правді", на сайтах Кореспондент.net, Газета.ua, ТелеКритика, в зарубіжній московській пресі всяко підтримував ним очолювану політичну силу, закликав голосувати за його команду. Виявляється, нечувано помилився. Боксер просто відточував удари на грушах, а не цікавився тим, як, приміром, у тій же Європі люди різних національностей боролися за мову своєї титульної нації. Не було на це часу.

Але хіба ж він не розуміє, що своїми недолугими заявами фактично закликає нас покоритися ганебному зросійщенню, яке вже геть остогиділо.

Якщо підходити до оцінки даного вчинку Кличка з погляду історії, то це було б рівноцінно тому, якби колись, після виходу Чехії зі складу Австро-Угорщини, він закликав чехів і далі розмовляти німецькою, або ж корейців японською.

Нехай же знає пан Кличко і те, що таким же силовим методом витіснення імперських мов зі своїх територій завойовували місце під сонцем, на своїй землі мови державотворчих (титульних) націй в Індонезії, на Філіппінах, в інших країнах.

Скажімо, перший президент Чехословаччини Г. Масарик із перших днів свого президентства у 1918 р. недвозначно заявив про колонізаційний характер заселення німцями окраїнних чеських територій. За його урядування чеська мова не тільки була проголошена державною, а й через низку законів активно впроваджувалась у суспільне життя. Усі державні урядовці й військові офіцери мусили складати іспит з чеської мови, причому іспит був складним, тому невдовзі переважну більшість урядовців і офіцерів становили чехи.

Надаючи перевагу срідній мові, владна еліта Чехословаччини не зважала на звинувачення з боку німецької меншини у дискримінації німецької мови, оскільки відомо, що принцип мовно-культурної рівноправності в постколоніальний період демагогічно використовується в інтересах колишньої імперської культури і саме представники імперського народу найбільше на ньому наголошують.

(Точнісінько все так, як зараз подібне відбувається в Україні).

Фактично слова В. Кличка можна сприйняти, як заклик до державного білінгвізму (використання двох мов у державотворенні), що є  насправді надприродним явищем. Це все одно, якби стверджувати, що в тебе є дві мами,  і що вони обидві мають жити в твоїй сім’ї.

Насправді утвердження в незалежній Україні мови найчисленнішого корінного етносу у статусі державної цілком відповідає європейському принципові мовно-культурного будівництва і є єдиним шляхом консолідації населення та гармонізації міжетнічних стосунків у країні. Адже, щоб знав пан Кличко, із 47 європейських країн (якщо рахувати Росію, Закавказзя і Туреччину) своя національна мова є державною (або офіційною) у 41 країні, тобто у 85 % від загальної кількості.

То чому ми маємо бути винятком з європейської практики? Тому, що, як стверджують політики ПР  і УДАРУ в нас багато розумово нездатних освоїти українську? Думаю, що вони явно помиляються. Українські росіяни толкові люди і мовний бар’єр для них, мені здається, не перепона. Особливо тоді, коли такі їхні агітатори, як Тігіпко та Кличко зрозуміють помилковість своїх кроків.

Хто не володіє українською, має її вчити!

А на закінчення картинка з життя сучасної Латвії. Теж. До речі, європейської держави, пане Кличко.

"Організатори приїзду Діда Мороза з Великого Устюга в латвійський місто Резекне були оштрафовані за недостатнє використання латиської мови. В інспекцію з державної мови Латвії (зверніть увагу, яка там є державна служба!)  надійшла скарга, що на святі, організованому місцевим Центром російської культури Дід Мороз говорив російською мовою, при цьому переклад на латиську не був забезпечений. Дана обставина визнали дискримінацією присутніх на святковому заході латиських дітей і державної мови…"

Чим усе закінчилося – читайте тут.

 Так що високе довір’я виборців, як і депутатський значок на лацкані, це ще не право трактувати все на свій копил і лад. Особливо ж коли підслухане у п. Тігіпка видавати за власне.

 А ще до кожного інтерв’ю треба також досконало готуватися, аби не доводилось потім чудовій письменниці Марії Матіос бути в ролі  своєрідного перекладача з розтлумаченням. Власне, пояснювати всім, що та як із сказаного   керівником фракції належить розуміти.

Отже, українською потрібно не лише досконало володіти, а й знати для чого українцям вона так конче необхідна.