Такого ви ще не бачили і не чули...

Три картинки з життя нинішньої сусідки Молдови, намальовані самим життям...

Погодьтеся, що про нинішню Білорусію ми знаємо значно більше, ніж про іншу нашу сусідку – Молдову. Якась вона загадкова та більш незрозуміла країна навіть для мене, хоча   народився  я і виріс буквально за півсотні кілометрів від  берега Дністра.

Про цю новітню мініатюрну державу є у мене три картини, намальовані самим життям.

Перша така.

У нашій школі була така собі старшокласниця, назвемо її Зоєю, гарна і мила як Барбі. Торувала життя, обравши комсомольську стезю. Я закінчив школу, вона вже була секретарем райкому комсомолу. Але чомусь довго не виходила заміж, хоча женихів у неї було, гадаю, справжня гать…

Ми зустрілися з нею через років  із п’ять після здобуття Україною Незалежності, і, як не дивно, в рідному селі, де вона мешкала в матері із сином.  

Зі слізьми на очах розповіла жахливу історію свого життя.

До цього мешкала під Кишиневом. Чоловік трудився директором одного з найкрупніших, найперспективніших у республіці радгоспів, який забезпечував столицю овочами, фруктами, молоком. Але коли розвалився Радянський Союз, одного вечора будинок оточили люди в національних каракулевих шапках гугуцах (їх іще називають cuşmă, так, так – кучма), і тільки на колінах чоловік випросив, щоб сім’ю випустили живцем.

У чому були, полишивши все нажите в Молдові , втекли на лівий берег Дністра, до матері, від розправи. Чоловік зліг і помер…

Картина друга.

Неподалік від мого рідного Джурина на Вінниччині є  геть здрібніле, напіввимерле село Садки Могилів-Подільського району. Родом звідтіля мій знайомий киянин.

Оце лишень зустрінемось, він завжди заводить одну й ту саму пісню. Мовляв, чому ти ніколи не напишеш, не розповіси про видатного нашого земляка, його односельця – Василя Тарасовича Панчука. У Києві навчався, доля закинула його в молдавські Бєльці. Нині це місто із населенням у 150 тисяч людей, де за переписом 2004 року мешкають 52,4 відсотки – молдовани, 23,7 – українці, 19,2 – росіяни.

Так ось громада міста вчетверте підряд із 2001 року обирає Василя Тарасовичем своїм примарем, себто головою Бельц. Останнього разу за нього віддали голоси 68,8% відсотка жителів «північної столиці Молдови», як іще в народі називають це місто. Читайте про Панчука тут.

Сьогодні я вирішив почитати про Молдову, Бєльци і Панчука в Інтернеті і наштовхнувся на третю картину. Написану, так  би сказати маслом.

Це відео, яке учора, 15 листопада 2012 р., зірвало російський сегмент Інтернету. Переконаний, такого ви іще не бачили і не чули. Дивіться тут:

Як я зрозумів, це таємний запис виховного уроку  у профтехучилищі міста Бєльци…  

(Оригінал відео - на російському сайті REGNUM - http://www.regnum.ru/news/polit/1593941.html)