Не кризовий штаб держави, а нарада партійно-господарського активу…

Що насправді відбулося на так званому "круглому столі" в Національному палаці культури "Україна"

Так і знайте, друзі, ніщо в світі не робиться без причини, випадково. Я давно переконався в тому, що всяка випадковість завжди ходить у штанах необхідності. Іноді вельми гострої, критичної.

Ось і цими днями з'явився в кабельних мережах  столиці новий телеканал "ЕспресоTV", в Інтернеті розпочалося тестове мовлення Громадського телебачення, (читати такожтут). Нарешті!. Появи останнього чекали особливо наполегливо й давно…

Начебто, випадково все це сталося, а виявилося, як ніколи до часу. До Майдану. До бурхливого повстання мас проти нестерпної окупаційної влади, котра нахабно і безповоротно здає державу на поталу віковічним ворогам України, в нове імперське ярмо. І якби не ці нові засоби масової комунікації, а також мужні журналісти "24-ого телеканалу новин", які повсякчас високо тримають, а особливо ж у ці тривожні дні й ночі марку всенародного, правдивого інформатора, то ніхто б не почув, не побачив би, що відбувалося на так званому "круглому столі" в палаці культури "Україна". Відеорепортажі, зроблені цими телеоператорами з-під поли, з-під стільця частково показали українцям, що ж насправді відбувалося там, яка атмосфера панувала серед переговорників. Влада ж не відважилася транслювати все наживо по першому "антинаціональному" телеканалу, на олігархічних – Інтер, 1+1 і ще ряду, які мають широку мережу покриття сигналом держави.

Відважні журналісти названих телеЗМІ, мовби ті шпигуни, з рукавів, із-за пазух, знімали це, даруйте за відвертість, збіговисько, яке аж ніяк не можна було назвати засіданням кризового штабу суспільства, котре роздирає гострий конфлікт поміж молоддю і патріотично налаштованими громадянами проти  зашорених радянських апологетів у владі, справжніх невмиваних совків. Спецслужби з усіх сил подавляли вихід картинок і звуку по за межі національного культурного центру, де відбувалося зібрання. А коли слово було представлено посланцям Майдану, сигнал взагалі по-хамськи, брутально подавли навіть і в Інтернеті. Щоб борони, Боже, народ не почув, що їхні посланці сказали панові Януковичу очі в очі.

Із того, що вдалося побачити, почути з палацу "Україна" наживо, можна зробити однозначний висновок. Замість занепокоєної розмови про врегулювання ситуації через бурхливий і безберегий народний спротив проти безглуздої політики влади на відрив України від європейського курсу, який активно підтримує основна частина українців, організатори цього так званого "круглого столу" намагалися перетворити все на засідання пріснопам'ятного партійно-господарський активу в віддаленому районному центрі . Глава держави, як на мене, ще раз, зайвий раз продемонстрував, що він взагалі не володіє ситуацією в державі. Ну, хіба що на рівні інформації заангажованих російських теленовин. А тому на його обличчі повсякчас можна було помітити щось схоже до відвертої зневаги. Весь його вигляд показував презирливий вираз: злякався я вас, як вовк кози…

Іще жахливіше виглядав нафталіновий російський соловей М. Азаров зі своїм гнітюче воркітливим вавилонським лексиконом.  Уявіть ситуацію. Цієї миті з одного боку на Майдані третій десяток діб поспіль стоять десятки, сотні тисяч гнівно налаштованих людей, мільйони їх побратимів щонеділі виходять на всенародне віче. Пригодована з Банкової злочинна беркутня молотить кийками людей по голові, лікарі не встигають зашивати тіла студентів та журналістів. Судді, стаючи на витяжку перед керівними телефонними дзвінками, іменем України "клепають" строки в СІЗО патріотам держави. На іншому політичному березі, за порадою російських політтехнологів, влада спішно скуповує всякого роду козачків – дрібних п'яничок, деградованих елементів, туристичних волонтерів, ламає через хребет освітян, медиків, інших держслужбовців і за державний кошт ешелонами звозить їх  із  півдня та сходу, заради створення силового протистояння в столиці, перетворюючи Київ на прообраз страховидного сталінградського побоїща. А в цей час глава промосковського за політичним ухилом (і геть російського за етнічним складом) уряду України ледь не п'ятнадцять хвилин поспіль, при регламенті у п'ять хвилин, монотонно зачитує з папірця відверту маячню про те, яких разючих здобутків "покращення" добилася ним і В. Януковичем очолювана правляча камарилья, і яке мовбито страхіття несе для нашої держави підписання асоціації з Євросоюзом. Більшого безглуздя годі було придумати. А щоб підкріпити образ буцімто провального курсу на євроінтеграцію, бридко запопадливий до всякої влади Леонід Макарович, надає слово одному з генеральних директорів промислового підприємства, представнику якраз того вірнопідданого корпусу орудників влади, від імені яких начебто й зупинили наскаку весь курс до Європи. Ну й він, зрозуміло, щосили страшав усіх розвиненим заходом (знайшов чим жахати!), і з особливою ніжністю говорив про малу батьківщину товариша Азарова-Пахло. Нам, мовляв, туди, а не на захід...

Послухаєш цю відверту дідівську маячню, складається враження, що начебто в єство Азарова-Пахло вселився радник російського президента В. Путіна С. Глазьєв, який день і ніч із кремлівських телеканалів іще не так давно верещав про неминучий розвал України від зближення з Євросоюзом. Глазьєву Путін уже вручив нагороду за вдало проведену операцію, за зірваний стоп-кран у нашому ешелоні, який набирав хід у бік заходу. Глазьєв, як бачимо, отримав своє - уже заспокоївся.  Тепер гниленьку, зрадницьку медальку з усіх сил, у тих же заздрісних щодо України кремлівських повелителів, очевидно, намагається заробити Ніколай Яновіч… Та й дорогой Віктор Фьодорович, як мені здається, також. Позаяк на цьому "круглому столі" він найбільше говорив, як не дивно, не про біди, які збурили ситуацію в очолюваній державі, поставили все догори дригом, про винних у побиті людей, про кров і болі студентства, а чомусь про Росію. Мовбито пороблено йому в пору тих неофіційних багаточасових візитів до РФ. Позаяк зовсім забув, що як глава держави він персонально несе відповідальність за безлад силовиків, який призвів до кровопролиття серед студентів, журналістів, простих людей, котрі виступили проти демонстрованої їм внутрішньої і зовнішньої політики національного приниження, затиску нашої рідної мови, культури, експансії інформаційного простору України. Насамперед за те, що он уже скільки часу  залишається непокараним, навіть офіційно не засудженим зло силовиків, психопатів і відвертих злочинців у касках "космонавтів".

А ще стало переконливо зрозуміло, що чоловікові ніколи не зрозуміти Гідності Українців. Про цю ж таки недоалекоглядність різного роду азарових я вже й не кажу… Якщо людина за десятки літ, прожитих в Україні не може зрозуміти, вивчити, уяснити для себе, як потрібно вимовляти українські "и" та "і", то де йому збагнути глибину душі гордих і волелюбних людей…

Спілкуючись перед початком так званого "круглого столу" зі студентством, В. Янукович чітко і недвозначно дав зрозуміти, що М. Азарова, котрого на Майдані чомусь вперто називають АзІровим, і який, зрозуміло, безпосередньо як глава уряду відповідальний за криваві події 30 листопада, 1-го та в ніч проти 11-го грудня, він не здасть. І тут подумалося, що, можливо, це не його креатура глава Кабміну. Ймовірно, уряд при В. Януковичу формується зовсім не в Києві, не в Межигір'ї… А десь значно далі на північний-схід…

А як же інакше все зрозуміти?

Щоправда, вразила явна беззубість, заледве на запопадливість перед посадовцями якогось російськомовного буцімто посланця від студентства. Не думаю, що такі виходили на Майдан у ніч на 30-те листопада. Їй-право, не таких лупцювали міліціянти. Не такі хлопці й дівчата нині стоять у центрі столиці з усіма патріотами. Це явно була якась підстава. Судячи з виступу, такий на "круглому столі" явно міг би поцілувати руку дяді Віті і дяді Колі при всіх. Лиш би порадили старші товариші...

(У дужках замічу. Не встигла й сотня читачів ознайомитись із цим постом мого блогу, зокрема, й щодо щирого сумніву в правдоподібності представництва на так званому "круглому столі" російсьмовного лизоблюда від студентської молоді, як вельми серйозна мас-медіа – україномовна редакція радіостанції "Свобода" заявила: "На круглому столі у Януковича не було студентів з Євромайдану – студрада" – читайте тут. А ще дещо пізніше, 5-ий телеканал повідомив: у палаці культури "Україна" від імені покривджених на Майдані 30 листопада виступав донєцькій пацан Лєвін, який входить до керівництва Партії регіонів. Оце кіно! Чи не так? Вміє влада фальшувати, та бракує їй хисту сліди замітати...)

Заблокувавши всі сигнали з палацу "Україна", вони думали, що українці не побачать, не почують того, що скажуть їм в очі представники духовенства –  патріарх Філарет, глава української греко-католицької церкви мудрий Святослав Шевчук, голова Національної спілки письменників України Віктор Баранов від імені всього краснописьменства, мудрий філософ Мирослав Попович. Якби перед ними сиділи люди з совістю, честю, вони б давно зрозуміли, що не можна випробувати на міць нерви, психіку посланців на Майдані від волелюбної титульної нації глибоко європейської держави, котру публічно підтримує нині вся Європа, весь демократичний світ. На боці ж януковичів-азарових тільки ті, хто живе по-поняттях. І тому навряд чи зрозуміли воно будь-що. Боюсь, що ні…