Воша, яка загарчала, або Замуровані в офісах…

Влада намагається "зачистити" політичний ринг від БЮТ-"Батьківщини", перетворишви її на затрапезну третю, нікому не потрібну, аморфну силу. Чи вдасться їй це?

* * *

Кому, скажіть, невідома істина: з чого рік започатковується, на те він буде і багатим?

1 січня виповнилося 102 роки від дня народження лідера ОУН Степана Бандери. Пишно уродини вшанували в західних областях України. 

Увечері врочисті смолоскипи спалахнули і в центрі Києва. Наче запалили в серцях українців свічку надії на те, що все таки не притемнить нашу столицю хмаровиння ошаленілого "руського міра", який буквально насаджають політичні "стернові" з Банкової. Через арфушо-бекендорфські телеканали, через будівництво велетенських гундяєвських соборів.

У цьому останньому дійстві, до речі, явно проглядається снобістська кісточка донецьких, які вже зійшли практично на всі піки владного режиму: якщо гуляти – так на всю іванівську (тепер потрібно казати – на все міжгір’я), якщо будувати собор – так на всю Європу.
Але правди ніде діти. Політична ситуація в державі, завдяки активному клонуванню в Україні кремлівської силової моделі, яка, насамперед, включає в себе погашення вільнодумства, помітного звуження свободи слова в ЗМІ, ратному полюванню на Юлію Тимошенко та її соратників, помітно змінюється.
І далеко не на краще.
Учорашнього опонента глави держави, людину, за яку свої голоси на минулих президентських виборах віддали понад дванадцять мільйонів українців, влада перетворює на банального учасника перманентних судових процесів, буквально мордує безкінечними допитами в прокуратурі. Де, гадаю, не стільки важливо уяснити якісь процесуальні сторони економічних діянь колишнього уряду, як вельми актуальним є самий процес допитів під відеозапис. Сьогодні, завтра. До безконечності.
Схоже, переслідуваній силкуються нав’язати психопатологічний симптом клаустрофобії. Боязні замкнених або тісних приміщень, кабінетів слідчих.
Одне слово, чітко проглядається бажання посадити всіх опонентів, противників влади із табору Ю. Тимошенко на ланцюжок, бодай тимчасово, але вкинути за грати, без кінця звинувачувати, інкримінувати, нівечити морально. Щоб усі свої дні вони присвячували не контролю за владою, чим би повинна була займатися опозиція, а на те, щоб захищатися, оскаржувати, опротестовувати і таке інше.
Згадайте знамените інтерв’ю В. Януковича напередодні Нового року трьом телевізійним каналам, де глава держави на питання журналістів доволі чітко, з гріховною, лицемірною усмішкою на устах, відповів, що він, мовляв, сумнівається в тому, що кримінальну справу проти Ю. Тимошенко будь-коли буде доведено до суду.
Тоді запитується, навіщо цей цинізм, підкреслено зумисний, злісний характер дій, чимсь, як на мене, аналогічний до "подвійного самогубства" Ю. Кравченка, до "полювання на кабана", яким насправді виявився не хто інший як харизматичний Євгеній Кушнарьов?
За цією тактикою безкінечного процесу "переслідувати і душити", недвозначно проглядається чітка стратегія, котра зводиться до того, щоб зробити БЮТ і "Батьківщину" разом із їхніми союзниками – не другою, а третьою політичною силою на рингу подій у державі.
Відтак, тепер більш зрозумілою стає суть вислову глави адміністрації президента С. Льовочкіна, який нещодавно заявив, що до 2015 року (часу наступних президентських виборів) у його патрона зовсім не залишиться конкурентів.
Цілком реально. Одним, треба розуміти, "впаяють" тривалі тюремні строки, інших зроблять неврастеніками. Третіх, як приміром, А. Шкіля, пов’яжуть за кримінальні справи, які були відкриті ще десять років тому. Але з допомогою перископічних, черв’ячних передач, розглянуть їх у судах відповідно до вимог кримінального кодексу часів УРСР. Так, так, як не дивно…
Щоправда, дивно, чому вже тоді не в дусі дезидератів доби Івана Грозного та Малюти Скуратова?
Донецькі, зійшовши на воєводство, на всі сто відсотків втілили в життя відомий бузувірський принцип середньовіччя: до своїх поблажливо, до ворогів – лише з позиції суворого закону.
Треба визнати, що ця домінанта є вельми близькою за духом до людей, які нині зайняли центрові позиції у владній ієрархії держави. Позаяк положення – ворогам закони, є якраз світоглядною вершиною життя за поняттями. А хто послуговується такими принципами, добре відомо…
Воша, яка загарчала, розвинула в країні політичний педикульоз. Ми стаємо свідками переслідування за громадянську позицію, за приналежність громадян до політичних партій і рухів. За те, що хтось висловлюється на захист ідей першого чи другого Майдану. Виступає проти переслідування інакодумства.
Чутлива до цих політичних атмосфер Західна Україна, голова якої більше повернута не в бік самої лише ортодоксальної, солдафонської Москви, а до вільних ідей і людинолюбних принципів Європи, вже чітко зреагувала. Ради різних рівнів тамтешніх областей виступають із вимогами припинити в Україні терор проти певних політичних сил.
Заради справедливості, скажу, що і там, далеко не однозначно відбуваються голосування щодо цього.
Ось, приміром, у Володимир-Волинському Волинської області, на сесії місцевої ради, депутати, які входять до політичних сил "Фронт змін", Народна партія та "Сильна Україна" не підтримали відозву про необхідність припинення в Україні політичних репресій.
Для них із того, що чинять прокуратура, суди стосовно окремих громадян, про що гуде нині буквально весь світ, схоже, нічого не відбувається. Вони свідомо відвертаються від цих проблем, зовсім не хочуть їх помічати.
Відтак, для них в Україні абсолютно немає ніяких політичних арештів - розправ із лідерами "Батьківщини", "Народної самооборони", членами попереднього уряду. Немає побиття народних депутатів від опозиції в затемненій парламентській залі. А все є так, як про те заявив у період новорічних свят у Почаївській лаврі на Тернопіллі президент В. Янукович. А він, як відомо, сказав, що, мовляв, для України "найважчими стали останні п’ять років, адже ніколи розбрат і зневіра не приносять добро країні та суспільству…"
Це означає, треба забути, що якраз в останні п’ять років (до початку світової фінансово-економічної кризи) відбувся відчутний, найбільш значимий за роки незалежності, поступ економічного розвитку держави, що Україна вперше в своїй новітній історії ступила на шлях морального, національного, етнічного, мовного відродження…
Невже ж це справедливо, коли в результаті волевиявлення народу сталося ущемлення вождистських амбіцій однієї людини, то саме через це весь період в історії життя 46-мільйонного населення держави треба називати споганеним? Вирвою?
Тоді як уже належить називати той період життя радянської доби, коли молодого В. Януковича ув’язнювали? Можливо, їх взагалі треба вирвати із календаря?
І це, підкреслю, тоді, коли протягом цих означених п’яти літ, лідери того ж таки "Фронту змін", Народної партії займали почергово пост голови Верховної Ради України, а керівник "Сильної України" працював економічним радником глави уряду. І всі, до речі, знаходячись на своїх постах, вони в один голос твердили, що держава розвивається динамічно, прямує вірним курсом до вступу в НАТО, в Європейський союз. Україна саме цієї пори, як відомо, успішно стала членом СОТ.
Коли ж вони були, є чеснішими ці недолугі вожді – тоді, чи тепер?
Однак, ніде правди діти: в багатьох нинішніх бідах Юлії Тимошенко, її політичної сили, винною є безпосередньо вона сама.
Адже, ТЮВ ніколи, з тих пір, як вона в політиці, немала і немає надійної, організованої команди однодумців. Пасіонарних (від латинського поняття – пристрасть) однодумців. Таких, які б у відсутність першої особи, могли б благополучно повести справи далі.
Так, у своїх публічних виступах, замало не через абзац, пані Тимошенко вживає вираз "наша команда".
Це все більше нагадує нісенітну і абсурдну скоромовку П. Симоненка – "ми, комуністи".
Але погляньмо, хто ж у тій хваленій "нашій команді"?
Безбарвний Турчинов. Кожем’якін, Шевченко, Терьохін. Останніх лідер навіть не відважилася вводи на керівні посади в структури виконавчої влади.

Працюючи у попередньому складі уряду Ю. Тимошенко міністром економіки, пан Тєрьохін, приміром, міг тижнями не з’являтися на роботу, і це створювало справжній колапс при розгляді важливих урядових проектів. Отже, надійність – zero.

Відтак, у першому уряді Ю. Тимошенко переважали зрадливі нашоукраїнці і зовсім таки випадкові люди з числа соціалістів. А в другому ключові ппосади зайняли люди зовсім зі сторони -  Данилишин, Продан, Полтавець, Філіпчук.  А міністр хліба й сала Ю. Мельник? Та й навіть той же Віктор Пинзеник. Чи його перший заступник, який потім виконував обов'язки міністра до останніх днів життя  Кабміну Ю. Тимошенко - хіба це "команда" БЮТу, чи "Батьківщини"? Чи бодай ідейні прихильники політичної сили?

Найбільш безпечним і випробуваним виявився донецький за походженням, Григорій Немиря. Але його поле діяльності – стосунки з зарубіжними країнами, закордонними партіями.
До речі, якраз цей сегмент функціонування "Батьківщини" й БЮТу виявився найбільш боєздатними і, можливо, саме завдяки йому змушені так довго панькатися і з самою Ю. Тимошенко, і з її колишніми міністрами, котрі потрапили вже до прокурорської січкарні, люди з Банкової.
Перетерти буквально на "пшонку" всі їхні авторитети не дає тісний контакт якраз Г. Немирі з багатьма світовими політиками, політичними партіями, які входять до Європарламенту.
Особняком у політичному гурті Ю. Тимошенко стоїть молода і амбітна Наталя Королевська.
Вважаючи себе особистим другом Ю. Тимошенко, вона не може полишити її у важку хвилину, хоча, знаю, з нею проводили вже десятки політбесід на тему, що БЮТ не для неї. Хоча б тому, що вона корінна луганчанка, родом із шахтарського Красного Луча. Що бізнес близьких до неї людей знаходиться в тому, повністю контрольованому Партіє регіонів краї і його доволі легко можна адміністративним шляхом буквально задушити.
Але якраз у Наталії Юріївни рівень політичної, економічної, особистої безпеки проти нинішньої влади, можна сміливо сказати, найвищий.
Річ у тім, що рідний брат пані Королевської працює нині заступником міністра регіонального розвитку Російської Федерації, обласканий і тим, і тим під московськими зорями (ви знаєте кого я маю на увазі), і має дужі шанси зробити ще не один крок уперед.
І тому, якби (звісно, не приведи Боже!), Донбас пішов під протекторат Росії, то дев’ять разів із десяти, там би чхати хотіли на нинішнього главу держави, намісником білого царя в шахтарському краї зробили б якраз 35-літню Королевську. Позаяк у неї є всі дані сучасного керівника-менеджера, урядовця, вдатного політика. 
І це дуже добре розуміють у партії влади. Тому вона практично єдина з БЮТу, хто має стовідсоткову індульгенцію.
Але БЮТ і "Батьківщина", незважаючи на чималу свою політичну історію, це своєрідний закритий кокон.
Скільки Ю. Тимошенко біля стерна, стільки у неї проблеми з публічністю. Хоча всі її тільки те й роблять, що звинувачують у піарі.
Політична сила ТЮВ ніколи не мала і не має власної газети, власних телевізійних комунікацій. Та що вже там казати – власного популярного Інтернет сайту.
Усе, що називається, куплене. З цього можна зробити висновок, що у Тимошенко псів годують, як збираються на полювання…
Приміром, минулої осені в БЮТі активно заговорили про те, що їх лідер ніде не може пробитися на телеканали. А сказати людям, мовляв, є що.
І ось тоді на одному з популярних Інтернет ресурсів з’являється статейка Ю. Тимошенко – у розділі "Колонка автора". А там, знаю, межа – 8, максимум - 10 тисяч знаків! І винятку для лідера опозиційної партії, до речі, не зробили ніякого.
Гадаю, що все темнять ті, хто давно і надійно прибрав до рук справу медійного забезпечення всередині партії. Легше всього сказати, що газета – це дорого, що телеканал – це десятки, якщо не сотні мільйоні доларів США на вітер. Хоча б вони вже давно десять разів окупилися економічно, не кажучи про ресурсний ріст у справі збільшення прихильників партії і політичної сили серед українців.
Звісно, що краще взяти справу придбання газетної площі, ефірного часу на ручне управління. М’яко кажучи, якийсь час побути козлом у капусті…
У пору місцевих, а особливо ж парламентських і президентських перегонів на справи популяризації кандидатів тратиться десятки, і сотні-сотні мільйонів доларів США…
Звісно, саме через це і не потрібна декому власна газета, свій телевізійний канал. Що з них візьмеш? А тут…
І найбільше від цього страждають нині якраз лідери політичної сили, які самі себе замурували в офісах. Без зв’язку, впливу на маси.
Це виглядає вельми плачевно, якщо згадати, яка потужна інформаційна атака щодоби здійснюється українофобськими силами на Україну, на її історію, культуру, мову. Коли зважити на те, що раніше помітна політична сила "Нашої України" (НУ) поспіль із БЮТом, "Народною обороною" давали цим наскокам гідну відсіч.
Немає, не відомо куди поділася, чи бува не зі слізьми В. Ющенка по владі, попливла в синє море, розчинилася в часі продажна НУ. Влада буквально "дотрощує" БЮТ і "Батьківщину". Майже остаточно з арештом Ю. Луценка розсипається "Народна самооборона". 
На кого надіятися українцям?
Невже на дві тисячі сміливих, відчайдушних людей із смолоскипами, які 1 січня цього року в Києві будили, відкривали новий політичний сезон в Україні?