П’ята колона вже риє окопи…

Учора, 28 жовтня, увечері на одному із серйозних московських Інтернет порталів з’явилася стаття, озаглавлена надзвичайно войовниче і небезпечно – «Русская Украина бросает перчатку».

Якийсь Дмітрій Скворцов, котрий представився на російському сайті публіцистом київської газети «2000», буквальною із піною на устах почав розповідати про те, що, мовляв, у нинішній Україні російськомовних українців (малоросів – так вони себе величають) затискають. І тому вони вирішили організуватися для самозахисту.
Хто ж це вони?
Ось відповідь. Вона - в опублікованій тут же заяві п’ятої колони розкольників України. Читаємо:
«Нас объединяет лишь то, что словосочетание «Русский мир» для нас – не фигура речи, не «пропагандистский штамп», не «изобретение Патриарха Кирилла». Для нас это – образ жизни, история предков, гарантия надёжного будущего наших детей…»
Далі:
«Именно в Украине, как части исторической Руси, в Украине «Русского мира» мы видим альтернативу «украинской» и «европейской» Украинам. (Вдумайтесь лише, що вони пишуть, до чого закликають! Саме тоді, коли держава робить кроки до євроінтеграції.)
Продовження таке:
«Так же, как адепты «украинской» и «европейской» Украин уверены в правильности своего выбора, мы считаем, что принятие концепции Украины, как интегрированной части «Русского мира» является единственной возможностью сохранить на нынешней украинской территории самостоятельную государственность в тех или иных формах. Мы уверены, что единение с другими странами «Русского мира» наиболее полно соответствует интересам Украины.»
І ось головне:
«Мы уверены в своей правоте…», «Мы не озабочены политкорректностью и не собираемся устраивать «дискуссию ради дискуссии», только ради того, чтобы «были представлены все точки зрения»…
Себто, наше «дєло правоє…»
«Задачи «политклуба» – собрать все антинацистские силы в кулак. И силы эти немалые. Результаты социологических опросов показывают, что Украина русская (малороссийская) все же больше, чем Украина украинская. Но последняя всегда навязывает первой свою волю.»
Далі взагалі шовіністичні заяви. Мовляв, причиною цього є «предательство «пророссийских» на словах политиков, которые придя к власти, становятся заложниками как украинского капитала, боящегося потерять свое монопольное положение на Украине, так и собственного желания стать «первым хлопцем на селе». Желание, это подогревается европейскими «доброжелателями», чья задача – углубить разделение Русского мира, как потенциального геополитического конкурента. Таким образом, любая украинская власть, так или иначе, поддерживает антирусские силы на Украине.»
Як не важко зрозуміти – все ставиться з ніг на голову. Начебто вони не розколюють своїм дикунським «руським міром» незалежну державу Україну, а Україна немовбито розділяє якийсь їх міфічний «руський мір».
Ці «рєбята» забули про головне. Незалежна Україна існує вже третій десяток літ, а ідея їхнього «руського міра» на наших просторах стукнула в голову московському попові, мабуть, тоді, коли він вирішив, що конче має обіймати водночас і пост глави московського патріархату в Києві. Ось і застогнали під хоругвами монахи й батюшки про «руській мір» в Україні. Почалися шикуватися в колони подібні скворцови…
А по великому рахунку, якщо цей їхній «мір» справді «руській», то чому він має будуватися в незалежній Україні?
Базуйте, зводьте його в Росії. Хто ж мішає? Україна унітарна держава і в преамбулі її Конституції є слова про «багатовікову історію українського державотворення на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення…» І це самовизначення відбулося. Але виявляється ця святість для декого лише порожні слова. Їм, бачите, хочеться, буквально у всіх місцях і, даруйте, «проміжностях» сверблячкою буквально догризає – Україну конче перетворити в губернію якогось фанатичного «руського міра».
Чиє б уже нині, як кажуть, «мичало», а чиє помовчало. Це коли говорити про якісь міфічні утиски з національних мотивів саме їх, нових малоросів в Україні. Особливо ж, коли всі цілувальники рук московського попа Кирила знаходяться на верхніх бантинах влади. Коли засідання нинішнього українського уряду ведеться мовою російських міст Урупінська і Гусь Хрустального. А адміністрація президента з вулиці Банкова – начебто районній філіал Белгородської облдержадміністрації, де всі намагаються спілкуватися на московський манер із характерним притиском на кругле «о».
Виявляється й цього їм мало. Треба загнати кіл розбрату на національному рівні в незалежній Україні ще глибше. Тому вони й пишуть якийсь маніфест і публікують його в російській пресі під войовничим заголовком «Русская Украина бросает перчатку».
Так і хочеться сказати: киньте ту дратівливу рукавичку до свого нужника, де ви збираєтесь, представники продажної п’ятої колони.
Хочу вірити, що все це, написане і опубліковане, не більше, а ніж банальна маячня хворих людей (кажуть, що саме восени якраз при таких болячках бувають загострення), оскільки немає нічого святішого в державі, ніж національний мир.
Не рийте окопів поміж українськими людьми, шановні!
Де та прокуратура, Служба безпеки України?!
Чому вони не покладуть край подібним антидержавним спробам згуртувати «клуб» під заколот. Адже в тому маніфесті-марені серйозно вказується на створення політичного клубка, головним завданням якого є перетворення України в якусь малоросію. Вони вже навіть порахували всіх нас по головах і заявляють про свою п’ятиколонну більшість. Тим паче, що в статті вказується поіменно всіх, хто уже записався на риття окопів розкольниками.