Гучний політичний скандал довкруги Вульфа яскраво переконує в тому, чому Україні потрібно йти в Європу, а не горнутися до шахраїв і злодіїв із Кремля, яких незабаром винесуть на вилах...
Свій сьогоднішній пост я хотів би розпочати з промовистого логічного посилу – справи десятого президента Федеративної Республіки Німеччини Крістіана Вульф а, яка спричинила справжню бурю в німецькому суспільстві. Позаяк, усе це вельми повчально для тих, хто будує молоду незалежну державу.
Так ось, улітку 2010 року симпатичний, стрункий, голубоокий виходець із Нижньої Саксонії, начебто із нашого Донецька, зайняв другий пост у державі, а вже в грудні опинився в центрі невеличкого скандалу. Зазначу, зовсім не кримінального. Все стосувалося отримання ним за вельми вигідними кондиціями кредиту на купівлю приватного будинку. Звичайно ж не типу "HONKA", а в десятки разів скромнішого. Деталі нам тут зовсім не потрібні, оскільки для нас вони мало зрозумілі. Важливе інше.
Конфуз президента Німеччини Вульфа полягає насамперед у приховуванні цього факту від ландтагу (вважайте це податковою декларацією, звітом перед ЦВК до виборів). Але, коли подібне вияснилося, з боку посадової особи починаються пересмикування, приховування інформації. Врешті-решт із президентського крісла відбувається тривіальний наїзд на пресу, з вимогою – мовчати. Погрози Кристіана Вульфв виявляються записаними на автовідповідачу редактора "Більду".
Усе аж занадто, погодьтесь, по-українськи. Щоправда, не скажу, бо не знаю, чи була там відома Україні фраза: "я вам не заздрю…"
Але вище розказане – це вже вершина айсберга, який нині буквально торпедував німецьке суспільство. Всі заговорили про те, що на високій посаді не може бути людина-лицемір, пристосуванець, безчесний політик, який використовує службове становище. Який не щирий, і найстрашніше – зі свого поста погрожує журналістам…
Кажуть, що канцлер ФРН Ангела Меркель цими днями відмовилася розмовляти з Вульфом, який їй зателефонував. Через помічників передала побажання: нехай, мовляв, пише заяву про добровільну відставку. Або ж зачитає її на автовідповідач…
А все почалося з того, що відомий журнал "Шпігель", який першим дізнався про "некошерність" із отриманням кредиту Вульфом, звернувся в БТІ в Бургведілі, місці де придбане житло, з проханням надати інформацію про обставини торгу, позаяк, мовляв, є відомості про те, що надбане воно не за всіма німецькими правилами. Проте місцевий суд відмовив допускати журналістів до інформації, про що було зроблено відповідний запис у кадастровій книзі. "Der Spiegel" звертається до земельного суду. Але той займає половинчасту позицію – щось показати пресі, а щось – ні.
Журналісти "Шпігеля" йдуть до кінця - апелюють до вищої судової інстанції держави – Федеральної судової Палати.
Тут уже розгорнулася справжня битва адвокатів, адже сторона Вульфа заявляла про буцімто підкоп під авторитет діючого президента, який начебто є авторитетом держави. І таке інше, так би сказати, в гірших традиціях заскорузлих наших радянських часів. Вони ж вимагали – заборонити пресі писати про справи з кредитом, купівлею житла, оскільки це начебто є приватним життям громадянина Німеччини Крістіана Вульф а.
Судова Палата прийняла рішення, яке, вважаю, для нас, українців, всієї нашої судової системи, і насамперед для журналістів, які відважуються на журналістські розслідування, є надзвичайно принциповим. Позаяк такий вердикт, либонь, є основою для створення в країні громадянського суспільства. Суд записав:
«ІНТЕРЕСИ ПРЕСИ ПРЕВАЛЮЮТЬ НАД ОСОБИСТИМИ ПРАВАМИ ВЛАСНИКА, ОСКІЛЬКИ ЙДЕТЬСЯ ПРО ПИТАННЯ, ЯКЕ ВАЖЛИВЕ ДЛЯ ГРОМАДСЬКОСТІ В ДАНОМУ ВИПАДКУ З ВРАХУВАННЯМ ВИДАТНОГО ПОЛІТИЧНОГО ПОСТА, ЯКИЙ ЗАЙМАЄ ВЛАСНИК, А ЖУРНАЛІСТСЬКЕ РОЗСЛІДУВАННЯ СЛУЖИТЬ ПІДГОТОВЦІ СЕРЙОЗНОГО І ДІЛОВОГО РОЗБОРУ ФАКТУ".
Як на мене, цей вердикт - хрестоматія взаємостосунків преси і посадових осіб. Преси і глави держави, інших високорангових найманців на роботу. Усяких там міністрів і цих, як їх, - губернаторів (таке ж уже паскудне, бридке, виродливе слово, яке попри все ще й ні на йоту не відповідає суті, змісту посади, позаяк в Україні немає ніяких губерній. Чи не так?) Вперше вжив його, та й того лише для того, аби сказати, що мовив.
Усі вони мають добряче затямити, що коли вже найнявся в людей за пастуха і розпорядника, то, будь добрий, живи за божими і світськими законами, слугуй взірцем для інших. Забудь про радянський блат і свої якісь там переваги, привілеї. А для преси взагалі будь немовби сльозиною дитини
Думаю, що це речення із рішення Федеральної судової Палати Німеччини є водночас і конкретною відповіддю на питання про те, як нам далі будувати нашу незалежну, суверенну державу, розвивати, поглиблювати в Україні демократію і свободу слова. Це водночас і відповідь на те, чому нам потрібно прагнути саме в Європу. А не оглядатися на євроазіатську Росію, де при владі знаходяться шахраї та злодії. Де судова система опинилася під кованим копитом Кремля. Де махрове розквітає корупція, казнокрадство, а кожен, хто приходить на вищі щаблі влади найперше має красти, збагачуватися, і це все відбувається під активним прикриттям Феміди. Бо там сидять точно ж такі самі бариги...
Рубрика "Блоги читачів" є майданчиком вільної журналістики та не модерується редакцією. Користувачі самостійно завантажують свої матеріали на сайт. Редакція не поділяє позицію блогерів та не відповідає за достовірність викладених ними фактів.