Чи могла збірна України виграти у французів?

Із цими тренерами, з частиною нинішніх футболістів - нізащо...

Я не фахівець, не експерт із футболу, але вболівальник – дай Боже, скільки літ. З того часу, як у нашій сільській хаті на стіні з’явився чорний капелюх-репродуктор, і я, аби краще розчути все, про що йдеться в репортажі зі стадіону, школярем ставав на стілець і прикладав до того дива вухо, щоб розібрати прізвища: грає Лобановський чи Трояновський, захист киян сторожать  Щегольков чи Турянчик…
Але я вельми шаную футбольних експертів, уважно прислухаюся до їх думок , і на основі їх аналізу роблю свої висновки. Як ось і зараз.
Назавжди запам’ятав того фахівця, якого нинішньої весни у студію запросив ведучий передачі «Про футбол» на каналі 2+2 (прізвище його не називаю, аби не помилитися). Він якось сказав, аналізуючи черговий матч харківського «Металіста» в Лізі Європи:
-Ви ж зверніть увагу, як грає Тайсон. Він упіймав м’яч і для нього вже більше ніхто і ніщо не існує – лише ворота суперника. Він вибирає найкоротший шлях до них, і немовби танк, чи носорог із м’ячем йде напролом. Зупинити його надзвичайно важко, або майже неможливо. Хіба що ціною порушення правил. Тому гра його завжди цікава, спрямована на загострення. Агресивна. А це найголовніша складова сучасного футболу.
А тепер скажіть, будь ласка, хто в українській збірній грає на подібний манер.
Ніхто. Іноді щось віддалене може показувати хіба що Є. Коноплянка.
Сьогоднішня команда О. Блохіна швидше грає… на свої ворота, а не на чужі. Якась дивна, просто таки незбагненна тактика гри в української збірної:  добру половину ігрового часу тривають нікому не потрібні паси поперек поля, відігравання на воротаря. Це останнє дуже схоже на дитячий футбол.
Позаяк, отримавши пас із поля, голкіпер П’ятов щосили вибиває шкіряну кулю вперед, і, напевне, в 95 відсотках випадків натрапляє на супротивника. Тобто, майже свідомо віддає м’яча гравцям іншої команди. Тут же слідує удар під нашу штрафну і вже знову загроза на ворота українців.
Що це за тактика, що за тренерський штаб? Невже він цього не бачить, чи вважає таке достойним гри збірної на ЄВРО.
Кажуть, що О. Блохін вину за принизливу поразку від французів у груповому турнірі взяв на себе.
А хто ж іще міг бути винен у цій, без перебільшення сказати, ганьбі української збірної? Він же підбирав гравців, начебто їх готував до двобою. Запевняв: ось побачити на ЄВРО... Мовляв, ми всім програємо лише в товариських зустрічах (за винятком, здається, Естонії!), а на офіційний турнір вийде зовсім інша команда.
Із того, що було продемонстровано в Донецьку, можна зробити недвозначний висновок, що пан Блохін, либонь, вирішив: збірна вдруге зможе виїхати на фортуні… Андрія Шевченка.
Що там, друзі, казати, Андрій уже своє відіграв. Його рядові, зовсім не зіркові виступи за «Динамо» Київ є спосіб повільного випливання з футболу на сушу, розставання зі спортом. І цей справжній вибух талану у грі проти шведів 11 червня ц.р., не був аж ніяк не даниною ігрової стабільності А. Шевченка, яку практично повсякчас демонструють світові зірки футболу, такі, як К.Рональдо, З.Ібрагімович, яких ми бачили на українських стадіонах. Вони завжди грають на рівних – агресивно, з високою самовіддачею, результативно.
В Андрія це був лише спалах, за який йому, звичайно, велике спасибі. Але не більше, і це довела гра в Донецьку.
У тренерському ж штабі О.Блохіна, як мені здається, подібне на Олімпійському сприйняли за корейських поїзд  «Хюндай», який нібито й тут може вивезти Україну з футбольної групи.
Поклавшись на фортуну одного гравця, як на мене, О. Блохін уже програв стратегічно, вивівши на поле в Донецьку  попередній склад команди, нічого не змінивши в розстановці гравців команди. Французи добре ознайомлені з манерою гри українців у першому матчі, з перших же хвилин нав’язали їм свою швидку, агресивну гру. І буквально задавили безвольних жовто-блакитних. Часто здавалося, що французів на полі значно більше, позаяк м’яч постійно був під їх контролем.
От я спостерігаючи за цим розпачливим, хистким сновиганням наших футболістів полем, не раз запитував себе. Чи є в тренерському штабі комп’ютер? Якщо є, то на ньому можна створити програму контролю за м’ячем стосовно кожного гравця.  Щоб потім після гри можна було розкласти весь потенціал кожного гравця, що називається, по полочкам. Наприклад. Прийняв стільки-то м’ячів. Віддав пасів. Із них точних. У ноги противника?
Якщо провести таку аналітику, переконаний, вийде, що основну частину, приміром, математичного складу потенціалу гри Анатолія Тимощука складуть передачі… на користь суперників.
Знаю з німецької преси, що саме через невміння в грі віддавати точні передачі, він і здебільшого просиджує на лаві запасних у мюнхенській «Баварії». У збірній України О. Блохіна це центровий півзахисник, який повинен бути головним диспетчером усіх контратак, а пан Тимощук, на жаль, виявляється серйозно хворіє… кривостопом та ще й, схоже, футбольною  курячою сліпотою.
Це правда, що Анатолій у команді найщиріший українець, чудовий товариш усім, гімн співає щиро й натхненно, але, їй-право, не це головне в спортивному протиборстві.
Думаю, що комп’ютерна арифметика показала б, що цим самим надзвичайно грішить і новобранець збірної Є. Силін. Він фактурний гравець, і з часом, напевне, набере кращих якостей, але нині основна частина його пасів теж таки на противника. А оскільки він грає на самому підступі до штрафної збірної України, це завжди надзвичайно небезпечно.
Можливо, це наслідок хвилювання, відсутність досвіду. Але чи маємо ми всі чекати, поки він набереться такого?
Переконаний, що комп’ютер неодмінно б показав: порожнє місце в команді гравець А. Воронін. Він ніколи у збірній команді не показав більш-менш пристойної гри. Але з затятою впертістю головний тренер його ставить до основного складу. Орієнтує команду грати саме на нього, позаяк Андрій нападник. Результат відомий. Якщо не помиляюся, за дві гри на ЄВРО, пан Воронін спромігся лише один раз спрямувати м’яч у бік воріт противника… Потрапив, звичайно ж, на трибуни…
Гра з французами показала: в української збірної немає ніякої власної тактики і футбольної стратегії. Все здебільшого робиться навмання. Як вийде, так і граємо…
І це зайвий раз підкреслює: О. Блохін ніколи не зробить зі збірної добротної команди.
Чому?
Тому, що збірна це гра колективу. А пан Олег завжди був індивідуалістом. Тоді коли ще сам грав, вимагав, щоб уся гра йшла через нього. Це виховало в ньому амбітність, особливе себелюбство. Думаю, що це йому якнайбільше шкодить сьогодні. Він завжди причини власних невдач шукає десь збоку. Цього разу виною стали донецькі вболівальники, які освистали збірну по закінчені гри. 
Що заробили і що заробив, те й маєш…
І на закінчення про репортажі з ЄВРО-2012.
Усі матчі я приймаю з супутникового сателіта в своєму сільському будинку. Ви не уявляєте, яка це краса й насолода дивитися передачі з… німецького телеканалу, здобрені голосистими репортажами  німецьких журналістів. Тим паче, що  цієї мови я в жодному вузі не вивчав. Але їх гортанна вимова мені вже зовсім не мішає: я сам собі подумки коментую всю гру. Мені важливо, щоб окрім картинки ще й був дух стадіону, його реакція на все, що відбувається. І цього вистачає, бо й зображення чудове…
Як, гадаю, знаєте, УТ-1 і канал «Україна», котрі передають репортажі на Україну, вирубили прийом своїх передач із супутника. Хочеш дивитися – плати.
Як на мене, - чергове здирництво. Якщо ЄВРО-2012 відбувається в Україні, і на це дійство витрачено мільярди гривень податків громадян нашої держави, добра частина з яких осіла в кишенях чиновників від спорту і влади, то чи не можна було б залишити відкритими супутникові канали, доступними для телемисок, яких сотні  тисяч націлені в небо по всій  країні?
Еге ж, тим, хто краде, та ще й мільйонами, завжди мало. Хіба ж вони могли зробити так, щоб українці могли подивитися ЄВРО безкоштовно. Закодували свої сателіти. І придумали пояснення. Мовляв, УЕФА забороняє відкриту демонстрацію матчів.
Я хочу їх запитати: а німцям УЕФА не забороняє? Їхніх два супутникових канали по черзі транслюють всі футбольні матчі. І хоч би що…
Так що це ще один обман української влади свого народу. На догоду власникам телеканалів…